Рыболовство

сонці, оброблювали гарячим коптінням або заморожували. Попервах (Х-ХІІ ст. ) рибу солили рідко, оскільки це було пов'я­зане з великою витратою солі, достатку якої на Русі не було. Однак зберігати про запас багато риби без солі було неможливо. Збільшення виловів стимулювало швидший розвиток солеваріння. У документах XIV-XVI ст. солона риба згадується постійно. З риби готували різні страви, її споживали "на пар", "у юшку", "на тіло". Йшла у їжу й ікра (не тільки чорна осетрова, але й щуча). Словом, не поодинокі факти, а масові свідоцтва різних джерел включають рибу у число найважливіших продук­тів харчування населення Давньої Русі, у тому числі й жителів Києва.

Любительське рибальство або індивідуальний лов риби (в основному на гачкові снасті) для безпосередньо особистого спо­живання від промислового лову риби (у масовій кількості) від­особлювалось поступово, відповідно до вдосконалення сус­пільних відносин.

Любительство у рибальстві почало проявлятись з ранньокам'яного віку (пал золіту), близько 6-5 тис. років до н. е. , зокрема на території, що нині входить у склад просторів України. До речі, на даний період припадає початок заселення цієї території.

Формування любительського рибальства відбувалось від­повідно до розвитку культури людського суспільства і зростання потреби людей, крім промислової діяльності (у тому числі промислового вилову риби сітковими знаряддями), у відпочинку на природі з вудкою. Спостерігається вдосконалення знарядь і способів лову, наседок, наживок, снастей, збільшення міцності ліски шляхом заміни ліски з природних матеріалів на капронову або сталеву

Урізноманітнилися способи лову - донкою, в проводку, настьобок тощо.

Ще в епоху кам'яного віку з'явились так звані "горлові" гачки. Тачковою снастю у достатній мірі володіла вже неолі­тична людина. Оскільки метал їй був невідомий, вона виготов­ляла гачки з кісток або дерева. Гачки були різної конструкції цільними, вирізаними з одного шматка кістки або щільної деревини, і складаними із двох частин - кісткової та дерев'яної.

З середини X ст. у культурних нашаруваннях, а також у могильниках трапляються гачки дрібних розмірів, скоріш за все, призначені для оснащення звичайних вудок. Більшість з них -залізні: в деяких відсутня борідка (зубець), багато гачків, замість петлі для кріпленні - ліски, мають розширення-лопаточку або зазубрини на стрижені цівки.

У колекціях з ХІІ-ХІІІ ст. кількість гачків збільшується, а конструкція їх ускладнюється. Як і в інших місцевостях східно­європейської території, у Києві виявлені знахідки вигадливих спеціалізованих форм гачків. Місцеві рибалки намагались підібратися кожного виду риб снасті, які дозволяли впіймати якомога більше риби. Іноді вже зустрічаються, зокрема у Києві, |гачки незвичайної конструкції, подвійні і й потрійні, якірного типу, призначені, очевидно, для лову хижих риб.

Металеві принади - блешні розміром від 6 до 20 см  знайдені у багатьох пунктах, у тому числі й на Київщині.

Довжина гачків коливалась від 2 до 25 см, а радіус згинання - від 0,3-0,5 до 2,5-3 см. Функціональні особливості гачка визначали його величину, конструкцію жала та інші якості. Усі давньоруські гачки за своїм призначенням поділяються на дві великі групи: для лову на вудку (радіус згинання до 1 см) та для лову на інші пристосування - жерлиці, донки, закидушки, блешні (радіус згинання більше 1 см). Переважали більші за розміром гачки для лову великих риб (сомів, щук, осетрів тощо). У наш час гачки розподіляються

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы