СОЦИАЛЬНЫЕ СТАНДАРТЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ И ПОВЕДЕНИЯ СУДЕЙ

суспільстві та державі.

Реалізуючі свої громадянські права, судді володіють власністю і відповідно можуть управляти нею, однак заняття підприємницькою (фінансовою, комерційною) діяльністю заборонено. Адже існує небезпека зловживань службовим становищем чи можливість здійснення угод з особами, які можуть у наступному звертатися до суду, де працює даний суддя.

У цьому зв’язку неприпустимо також заняття юридичною практикою (наприклад, проведення консультацій для господарюючих суб’єктів з питань тієї чи іншої галузі права і законодавства). Незважаючи на таке обмеження, судді можуть діяти у своїх інтересах як приватні особи (використовувати свій юридичний досвід і знання в особистих цілях при розв’язанні того чи іншого конфлікту або ситуації), а також давати юридичні консультації членам своєї сім’ї, складати і перевіряти для них документи. При цьому заборонено використовувати і розкривати інформа­цію, яка була одержана в процесі виконання службових обов’язків.

Очевидно, що чим конкретніше визначаються основні стандарти, які регулюють діяльність і поведінку суддів у службовий та позаслужбовий час, тим простіше здійснювати контроль за цією діяльністю, оздоровлювати етичний і правовий клімат у суддівському співтоваристві. Тому для уніфікованого закріплення стандартів професійної діяльності й поведінки суддів розробляються та приймаються відповідні кодекси поведінки.

Кодифіковані стандарти суддівської діяльності та поведінки покликані служити системою орієнтирів при збалансуванні, практичному узгодженні своїх професійних прав і обов’язків зі статусом, основними завданнями і принципами їх діяльності, визначеними Конституцією України, Законом України «Про статус суддів» та іншими законодавчими актами України. Вони також повинні закріпити єдину систему критеріїв при оцінці різних аспектів поведінки судді, зокрема, в дисциплінарному провадженні кваліфікаційних комісій, у разі оскарження його дій як таких, що порушують присягу тощо

Крім того, у судді завжди буде можливість повсякденного самоконтролю шляхом постановки питання про те, чи створив він, вирішуючи конкретну справу або поводжуючи себе певним чином в позаслужбовий час, в оточуючих осіб (які беруть участь у вирішенні справи та інших громадян) підставу для сумніву в його незалежності та неупередженості.

Звернемо увагу, що питання про необхідність прийняття Кодексу не є однозначним. Іноді вважається, що спроба деталізації норм не зовсім доречна, оскільки у цьому випадку легко утворюються ненавмисні прогалини.

В деяких країнах, наприклад у ФРН та Франції, не існує спеціального кодифікованого зводу деонтологічних правил. Вимоги щодо належної поведінки суддів сформульовані у загальному плані та зафіксовані, перед усім, в Законі про суддів і частково у нормах, що регулюють правове становище державних службовців (ФРН); зафіксовані в 4 положеннях із Статуту Магістратури (Франція)

Актуальним на сьогоднішній день залишається вислів А. Ф.  Коні про те, що які б гарні не були правила діяльності і поведінки, вони можуть втратити своє значення в недосвідчених, грубих чи несумлінних руках. У цьому зв’язку особлива роль повинна приділятися питанням забезпечення додержання стандартів суддівської діяльності і поведінки, або ж суддівській дисципліні. При цьому під суддівською дисципліною можна розуміти відповідність діяльності та поведінки суддів професійним стандартам, що пред’являються до них у суспільстві і державі. Таким чином, у випадках, коли діяльність і поведінка суддів не відповідає встановленим суддівським стандартам, можна говорити про недисципліновану поведінку суддів або про порушення суддівської дисципліни, що повинно тягти за собою відповідне реагування з боку уповноваженого суб’єкта, в тому числі й застосування заходів дисциплінарного характеру.

 

Використана література

1 2 3 4 5 6 7