Средневековый эпос - рыцарская литература, поэзия

"бретанського циклу" — короля Артура, лицаря Ланселота та ін. Створений ним тип роману згодом повторили його послідовники майже всіма мовами середньовічної Європи. В тогочасному суспільстві французька мова поряд з латиною все більше набувала права мови міжнародного літературного спілкування, тому творчість французьких поетів мала загальноєвропейське значення.

Сказання про сумну любов юнака Трістана і королеви Ізольди, що коренями сягає в кельтські джерела, пізніше вплелося у зміст артурівських легенд. Представник світського напряму в німецькій куртуазній поезії Г. Страсбурзький (кінець XII ст. — бл. 1220 р. ) створив незакінчений віршований роман "Трістан та Ізольда", написаний за мотивами однойменного твору англо-нор-мандського трувера Томаса Британського (бл. 1170 р. ). У романі оспівується земне кохання як почуття, що долає станові релігійні закони феодального суспільства. Дописати твір намагалися послідовники Г. Страсбурзького поети У. фон Тюргейм (бл. 1240 р. ) і Г. фон Фрейберг (бл. 1300 p. )

Відомі численні переробки цього сюжету — німецькі, норвезькі, англійські, італійські, чеські, сербські, польсько-білоруські та ін. За мотивами цього роману Леся Українка написала поему "Ізольда Білорука".

Таким чином, в лицарському романі відбилися ідеали й традиції лицарства.

Християнські легенди викликали до життя знамениті віршовані романи Робера де Борона (XII ст. ) "Йосип Аримафейський", "Мерлин", "Парцифаль", прозаїчний роман Вальтера Мапа ("Св. Грааль") і ін. Поряд з цими творами, що носять релігійне забарвлення, до складу циклу входили і чисто світські романи, що відтворювали життя, подвиги і любовні пригоди сподвижників Артура чи таких осіб, діяння яких були тільки згодом віднесені до епохи британського короля і поставлені в зв'язок з героями Круглого Столу (Тристан, Ланцелот і ін. ).

Поступово в обох категоріях бретонських романів стали виразно позначатися відгомони лицарського світогляду. Дані романи мали виховне значення для ряду поколінь, були настільною книгою всіх лицарів, які бажали знайти зразок, гідний наслідування, — і досить правдивою, незважаючи на значну кількість фантастичних подробиць, картиною життя європейського суспільства в епоху лицарства.

Французький трувер XII ст. Кретьен із Труа особливо сприяв тому, щоб лицарські ідеали додали зовсім нове забарвлення романам бретонського циклу, зробивши з них ніби наочне підтвердження того кодексу моральності, релігійності, шляхетності, самовідданості, мужності, дотримання якого вважалося обов'язковим для всякого справжнього лицаря. Кращі з витязів, що оточують Артура, наділяються високими моральними якостями, що входили до складу рицарського ідеалу; сам Артур стає типовим середньовічним государем, а його двір з турнірами, бенкетами, відважними походами проти ворогів і культом жінки, у значній мірі списаний із придворного життя, як вона склалася в XI— XII ст.

Популярність рицарських романів трималася довго; навіть коли лицарство вже упало і його традиції були майже забуті, вони продовжували цікавити і надихати читачів у різних європейських країнах; навіть на початку XVII ст. автору "Дон-Кіхота" довелося осміювати захоплення своїх співвітчизників старими романами, все ще не забутими.

Наприкінці епохи Середньовіччя лицарська культура втрачає значення, куртуазне служіння вже не відповідає новим історичним умовам. У XIV—XV ст. занепадає творчість мінезингерів, їх змінюють мейстерзингєри (нім. Meistersinger — співець), літера­турно-співацькі товариства (цехи) поетів бюргерського походження, діяльність яких позначена головно релігійною тематикою.

 Список використаної літератури 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы