Серен Кьеркегор

СЕРЕН К'ЄРКЕГОР

ЖИТТЯ. Сьорен К’єркегор (1813—1855) був данійцем, провів своє життя у Копенгагені, місті, в котрому на той час науковий і філософський рух був дуже слабким, а переважав радше літературний і психологічний. З батьківського дому виніс понуру релігійність, розвинуте на цьому тлі почуття вини і страх перед Божою карою. Якби я жив у середньовіччі, писав він, то пішов би у монастир. Одночасно порівнював свій стан із тим, котрий у середньовіччі називали ацедією і який характеризує опірність щодо релігійних вправ і тугу за світом.

Із ранніх літ свою меланхолію покривав іронією та ексцентричною поведінкою. Жив переважно самотою, однак не треба уявляти його собі похмурим відлюдьком. Як Сократ, спиняв людей на вулицях і розмовляв із ними. Замолоду належав до постійних відвідувачів кав'ярень і театрів. Пізніше звик проводити вечори на самоті, але в просторому помешканні, що його займав у Копенгагені, а амфілади покоїв мусили бути освітленими a giorno. Цілковите занурення у релігійні справи і перейнятість загрозою існування прийшли до нього пізніше, під кінець недовгого життя. Його незвичайний розум мав серед інших ту властивість, що кожна думка розросталася в ньому до надприродних розмірів; це пояснює деякі риси його філософії.

ТВОРИ. К’єркегор мав короткі, але інтенсивні періоди, в яких віддавався творчій праці: один тривав від 1843 до 1846 року, другий від 1849 до смерті. У першому періоді випустив «Або — або» (1843), «Страх і трепет» (1843), «Поняття страху» (1844), «Стадії на шляху життя» (1845). Психологічний роман під назвою «Щоденник спокусника» становить частину книжки «Або — або»

1848 року у ньому відбувся перелом: "Бог набув для мене такого значення, якого я не припускав". Тоді він замислювався, чи не стати священиком і поїхати до сільської парохії. Однак цього не зробив, а повернувся до письменницької праці й увійшов у другий період, котрий мав уже суто релігійний характер. До числа важливих для філософії його праць належить щоденник, котрий він вів з 1833 по 1855 рік.

Від початку мав не тільки філософські, але й релігійні зацікавлення, не тільки філософське, але також літературне обдарування. Тому-то його праці щодо змісту коливались між філософією і теологією, а щодо форми між наукою та літературою.

ПОПЕРЕДНИКІВ для нього важко знайти: набагато більше завдячував собі, ніж іншим. Дуже поширену за його життя гегелівську філософію знав, але власне з нею й змагався. 1844 року спеціально виїхав до Берліна, щоб слухати Шеллінґа, проте швидко в ньому розчарувався. К’єркегор належав до мислителів типу Сократа: звертався не до філософської традиції, а просто до життя. Не надто зважаючи на те, що філософія зробила перед ним, він творив власні поняття, терміни, проблеми.

У кожному поколінні, писав він, повинно бути двоє чи троє людей, які посвячуються іншим, щоб у страшних муках відкривати те, що потрібне іншим. "Із сумом ствердивши, що саме це є моїм призначенням, я зрозумів самого себе".

Якщо хто й випередив його спосіб мислення, то це Авґустин і Паскаль. Вони випередили його так само, як випередили Ньюмена, але — у чомусь іншому.

1 2 3 4 5

Похожие работы