Серен Кьеркегор
Етичний же тип шукає в житті вже не можливості, а дійсності. Звідси його повага та почуття відповідальності, котрих немає в естетичному. І коли естетичний тип переходить від одних пережиттів до інших, то етичний, раз знайшовши властиві пережиття, триває при них, повторює їх: це його основна риса. Етичний тип — це тривання, так само як естетичний — переміна. Услід за триванням приходить зосередження, занурення в себе. Хто тікає в майбутнє, говорить К’єркегор, є боягузом, хто у минуле — гедоністом, і тільки той, хто триває у теперішності, хто хоче її повторювати, є справжньою людиною.
Релігійний тип життя К’єркегор називав третім, але по суті він не дуже відрізнявся від етичного, бо етику розумів релігійно, як стосунок людини до Бога, а релігію — етично. Різниця лише в тому, що етика має загальний характер, а релігія особистий. Але остаточно разом становлять одну спільну, протилежну до естетичної, орієнтацію. Саме це протистояння є принциповим, бо етично-релігійний тип життя вводить Бога в існування, а естетичний цього не робить. Бог же у своїй сутності є інакшим, ніж людина, і через це людина, коли живе з Богом, мусить жити інакше, ніж без Бога.
Релігія, вводячи людину у вічність, сповнює її небезпекою, завдає їй страждання. Цілить у її інтереси, домагається від неї абсолютного віддавання, не даючи нічого взамін, що було б життєвою користю
5. Суб'єктивність істини. Людське пізнання завжди недостовірне. Людина не в стані перебороти непевність, ніколи не досягне об'єктивної істини, хіба осягне суб'єктивне почуття її. К’єркегор говорив, що "істина є суб'єктивна". А обертаючи цей вислів, говорив також, що "суб'єктивність є істиною". Однак розумів це не згідно з реалізмом, буцімто було стільки ж істин, скільки предметів, але й не згідно філософії Канта чи Фіхте, що суб'єкт творить і принаймні обумовлює істину.
Його твердження мало сенс більше згідний зі здоровим глуздом: воно полягало в тому, що в суб'єктивному житті людини, і тільки в ньому, полягає критерій істини. Тому-то для К’єркегора, як і для Ньюмена, істинне пізнання мусило бути закорінене в конкретному особистому житті і не могло мати абстрактного характеру.
ЗІСТАВЛЕННЯ. Протиставлення конкретного існування й абстрактної думки, а також протиставлення скінченного існування та нескінченного