Система защиты прав человека в Европейском Союзе

Система захисту прав людини в Європейському Союзі

Питання прав і свобод людини на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

Однією з реалій сучасного міжнародного правопорядку є визнання прав людини складником предмета міждержавних відносин: ставлення держави до її громадян вже не вважається справою виключної внутрішньої юрисдикції. Права і свободи людини є виз­наченим нормативним виміром її соціально-культурної діяльності. Більш того, вони ви­ступають як одна з найбільших культурних цінностей. До того ж права людини є склад­ним, багатовимірним явищем. У різні епохи проблема прав людини, незмінне залишаю­чись політико-правовою, набувала релігійно-етичного, філософського звучання.

Поняття, проблеми сутності, стану, практичного застосування, удосконалення та перспектив розвитку прав людини привертали увагу багатьох вчених-правників всього світу, серед яких Р. А. Мюллерсон, С. Н. Крижанівський, В. Л. Погорілко, П. М. Рабино­вич, В. Г. Буткевич, А. І. Дмитрієв, С. Є Федик. Зокрема, необхідно відзначити дослідження провідних науковців стосовно специфіки права Європейського Союзу, а са­ме І. А. Грицяка, А. І. Дмитрієва, І. І. Лукашука, Л. Д

Тимченко, M. Костроміна, В. І. Муравйова, М. М. Микієвича, Л. А. Луць, М. Л. Ентіна, В. Посольського тощо. Крім того, варто звернути увагу і на профільні дослідження закордонних фахівців, а саме Э. Бредлі, Д. Гом'єн, М. Дженіс, Л. Зваак, В. Кернза, Р. Кей, Ф. Ліч, Д. Харріс та ін.

Міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. До того ж демократизації процесу, пов'язаного з проголошенням і захистом прав людини, значною мірою сприяло прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розробки механізму міжнародного захисту прав людини у державах, що підписали відповідні міжнародні документи.

Актуальність цієї проблематики викликана, передусім, появою якісно нового джере­ла первинного права Європейського Союзу, який реформує Договір про заснування Європейського Співтовариства та Договір про Європейський Союз. Так, із набуттям чинності Договору Європейського Союзу 2007, більш відомим як Лісабонський договір, відбудеться інкорпорація першого узагальненого каталогу прав індивіда, якою є Хартія основних прав Євросоюзу. А це, у свою чергу, означає, що відбудеться довгоочікуваний і неминучий злам у регулюванні охорони прав людини на рівні наднаціональних ор­ганізацій.

Україна, як повноправний член Ради Європи та учасник Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, прагне реформувати правову систему та наблизити її до сучасної європейської системи права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, еко­номічний розвиток держави у рамках Євросоюзу і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що утвердився у державах-членах ЄС.

Відчутний прогрес Європейського Союзу у галузі прав людини особливо помітний, якщо врахувати ту обставину, що європейське право цю проблематику не регулювало зовсім. Юрисдикційний захист прав людини здійснювався перш за все національними судовими органами, а наднаціональні інститути їм допомагали, проте не підміняли. Що стосується захисту прав людини, то право Європейського Союзу не втручається у сферу внутрішньої компетенції держав-членів, не наполягає

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные