Сказки Марка Вовчка, их мотивы и образы

їх до потреби шукати іншого виходу із гнітючого становища, виходу не облудного, але водночас і не цілком природного. Але неприродність ця чомусь здається цілком природною, і читач не нарікає на неї”. (Рецензія в “Современнике”, 1864 р. , №1).

  Брати остаточно зневірившись у можливості власною працею по наймах вибитися з безпросвітних злиднів, стали розбійниками. Отже нова, капіталістична дійсність, так само, як і кріпосницька, жорстоко вбивала все здорове, високоморальне в натурі трудящої людини, штовхала на такі вчинки, які не випливали з самої її природи. Згодом цю тему поставив і талановито розв’язав Панас Мирний в своєму соціальному романі “Пропаща сила”, або “Хіба ревуть воли, як ясла повні”.

  Романтичний план казки “Дев’ять братів і десята сестриця Галя” певною мірою зв’язав руки письменникові і не дав їй можливості на повну силу повністю висвітлити важливу соціальну тему. “Мелодраматичний кінець, прироблений до казки, - писав Салтиков-Щедрін, - значно шкодить її простоті. . . Справа легко могла б обійтись і без зворушливих сцен, які супроводжують потрійну смерть: Галі, її чоловіка і брата”. Високо оцінюючи задум письменниці, Салтиков-Щедрін безперечно мав підстави висловити невдоволення з того, що цей задум не був повністю здійснений у творі.

   За кордоном Марко Вовчок написала кілька творів на історичні теми (“Невільничка”, “Маруся”, “Кармелюк”), розпочала повісті “Сава Чалий” і “Гайдамаки” (лишилися незакінченими). Великий інтерес письменниці до історії України виник ще в немирівський період її життя й діяльності. Тоді і згодом вона читала історичні праці Бантиш-Каменського, М. Костомарова, М

Марковича, студіювала акти з історії України, цікавилась історичними піснями, легендами та переказами. Під час її роботи над історичними піснями, легендами та переказами. Під час її роботи над історичними творами їй дечим допомагав О. Маркович, надсилаючи потрібні матеріали. Хоч Марко Вовчок користувалася джерелами поміщицької історіографії, але не була в її полоні, а в багатьох моментах зуміла піднятися значно вище понад її рівнем. В історичному минулому України письменницю найбільше цікавили героїчні сторінки боротьби народу проти іноземних загарбників і панської неволі. Герої її історичний творів – палкі патріоти батьківщини, вірні сини і дочки народу, виразники і захисники його інтересів.

  Найбільш цінним і художньо довершеним твором на історичну тему, визначним і сміливим на той час є повість “Кармелюк” (вперше була надрукована в Львівському журналі “Правда” 1867 р. ). Ім’я славетного ватажка селянського повстання на Поділлі (1813-1835 рр. ) Устима Кармалюка було заборонено згадувати в пресі, і поміщицька історіографія зовсім обходила його мовчанням. Марко Вовчок вперше сказала щире, натхненне і в багатьох моментах правдиве слово про палкого борця проти кріпосницької системи Устима Кармалюка. Його образ письменниця змальовує, йдучи за фольклорними джерелами. Мужній, чесний, сміливий, непримиримий в боротьбі проти панства, чулий до народного горя, лагідний і щирий з друзями, ніжний з рідними, - таким жив у пам’яті народу Кармалюк і таким його показала Марко Вовчок. “Скрізь, каже, - скрізь, де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих, та гордих багачів, жорстоких панів над ними. От що мою душу розриває! от що моє серце розшарпує!” Так говорить Кармалюк до матерів, перед тим як почати боротьбу з панством. “Вони затуляють світ бідному чоловіку”, - гнівно кидає він, дивлячись на панські палаци.

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные