Славяне в современном мире

Зміст

1. Етнонім "слов’яни". Етнічна близькість слов’янських народів.

2. Слов’янські літературні мови, їх типологічна характеристика.

3. Особливості алфавітів слов’янських народів.  

 

1. Етнонім "слов’яни". Етнічна близькість слов’янських народів

Слов’яни - це найбільша в Європі група людей, єдність яких зумовлена спільним походженням племен, народів, націй, що ґрунтується на спільних традиціях мови, звичаях, матеріальної культури, антропології, історії. Слов’яни займають територію від Адріатичного моря до Тихого океану, від Середньої Азії до Балтійського моря й Північного Льодовитого океану.

Етимологія слова "слов’яни" тлумачиться по-різному. М. Фасмер висловлює припущення, що праслов’янським словом було *sloveninъ і пов’язує його з гідронімами Днепр-Словутич, Славніца - річка в Угорщині, Slawa - у Польщі [6, 664]. Найбільш імовірним є значення "члени племені, одноплемінники", виведене фінським славістом Й. Мікколою із зіставлення старослов’янського слова словьне з грецьким, що означає "народ", і кельтським "община" [4]. Ця назва спочатку, як свідчить напис з Ь, була назвою певної групи племен, а саме південних, а потім стала назвою всіх слов’ян. С. Б. Бернштейн підтримує концепцію про походження даного слова з індоєвропейського слова *slauos “народ”.

Спільність слов’ян зумовлюється компактністю проживання слов’ян у Центральній Європі. Крім того, назва з коренем слав- належить й іншим етнічним єдностям: Словакія, Словенія, словінці, словени. Себе вони називають слов’яни, словени, германці їх називають - венедами, вендами

Слов’яни належать до одного і того ж антропологічного типу людей - до європеїдної раси. Прокопій Кесарійський так описував наших предків: ". . . тілом вони стрункі і надзвичайно міцні. Колір шкіри в них білий чи золотистий". Лише після того, як слов’яни розширили свої землі у Європі, вони набули нових атропологічних рис.

У слов’ян був подібний побут, вони були єдині в боротьбі проти чужоземних загарбників. У записі від 898 р. літописець "Повісті временних літ", протиставляючи слов’ян іншим іншомовним племенам і народам, знову згадує про їхню мовну єдність:

"Бе єдина мова словенск: словени, иже седаху по Дунаеви, їх же прияша угри, і морава, і чеси, і ляхове, і галявині, яже нині зовомая Русь. Цим бо перше преложени книги мораве, яже прозвася грамота словенська, яже грамота є в Русі й у болгарех дунайських" (Повесть временных лет. – М. ; Л. , 1950. - С. 11).

Є й інші цікаві гіпотези щодо слов'янської прабатьківщини, які свідчать, що походження народу було далеко не простим і одномоментним явищем. Скоріше за все етногенез слов'ян не прив'язувався до якогось одного ареалу чи епіцентру, а являв собою етнічні спалахи великого масиву споріднених племен. В усякому разі археологічні матеріали виявляють й інші ареали кристалізації слов'янства — на території пеньківської культури Наддніпрянщини, створеної антами, і празької культури Наддністрянщини і Волині, де знайдені найдавніші поселення склавінів. Як свідчать арабські автори X ст. (наприклад, Аль-Масуді), саме на землі склавінів було створено у VII—VIII ст. племінне об'єднання на чолі з волинським князем Маджаком — одна з найдавніших східнослов'янських державностей.

З Південною Волинню пов'язують також походження давньослов'янської спільності, котра дала поштовх для формування українців. Легенди згадують докиївську Антську державу,

1 2 3 4