Смысл жизни и отношение к смерти

і позначений абсолютним характером.

Релігійна філософія людини і питання, які вона вирішує про сенс людського життя, пов'язані з іменем датського протестантського філософа С. К'єркегора. У його оригінальній концепції, де своєрідно відбиваються ідеї філософії А. Шопепгауера й "Філософії одкровення" Ф. Шеллінга, центральним поняттям стає людське існування (екзистенція). Віра інтерпретується К'єркегором як суб'єктивне переживання особистості і не залежить від логіки й соціальної дійсності. Центром філософії він ставить особистість як неповторну унікальність, акцентуючи увагу на її внутрішньому емоційному світі, незалежному від соціальної реальності. Лише незалежність від природних і суспільних зв'язків робить людину вільною, здатною досягти мети етично-особистісного існування і взяти на себе відповідальність за себе і світ. Досягнення стану екзистенції — це "етичний вибір", який є проявом волі "Я через етику". Такий вибір є своєрідним "стрибком в абсурд", зустріччю з невідомим, виявленням людиною себе як суб'єкта власних дій, а не об'єкта чужої волі. На шляху "абсурдного стрибка" до Бога людина проходить три стадії — "естетичну" (переживання певної миті життя), "етичну" (емоційна турбота за майбутнє), "релігійну" (емоційне переживання вічності).

Свою антропологічну систему С. К'єркегор будує за логіко-психологічною схемою, де ставить у центр християнського вчення відсторонену від світу людину, яка споглядає Бога за допомогою своїх переживань. Але щоб уникнути розчинення Бога у переживаннях індивідів, філософ вдається до тези про гріховність людини і можливості вільного вибору особистістю, обмежуючи цю свободу вибору божественною зумовленістю. За допомогою емоційно-вольових актів особистісь стає причетною до Бога, вступає у безпосередній зв'язок з ним. Через усвідомлення своєї гріховності особистість пізнає велич Бога. І тільки в цьому аспекті людина може знайти свою істинну сутність, оскільки ставлення до Бога — це те, що робить людину Людиною

На традиційних засадах К'єркегора будується і релігійно-філософська система Е. Брунера, який стверджує, що пізнання людини і сенсу її життя можливе тільки через послане згори прозріння. Звертає свою філософську систему до людини і П. Тіллих, який відкрито визнає необхідність філософської основи у релігійному погляді на людину, її сутність і сенс її існування.

Найавторитетнішим напрямом сучасної релігійної (католицької) філософії є неотомізм — сучасна версія церковного вчення богослова Фоми Аквінського (ХІІІ ст. ), яка стала офіційною філософською доктриною Ватикану.

Неотомізм поєднує ідеї середньовічного томізму з філософією Канта, Гегеля, Гуссерля, Хайдеггера. Провідні представники неотомізму Ж. Маритен, Е. Жільсон, Й. Бохенський. Вони не заперечують наукові знання про природу і суспільство, їхню реальність, але стверджують їхню залежність від Бога. Людський розум пізнає ідеї, закладені у світ Богом.

У сучасній західній соціокультурній ситуації загострилася проблема обґрунтування істинності християнської ідеології. За цих умов з'являються нові течії і варіанти томістської метафізики, які вбачають розв'язання проблеми в аналізі специфіки людського існування, використанні досягнень екзистенціалізму, зокрема існування, герменевтики Хейдеггера, антропології Шелгера, Гелена, Плескнера. Саме це породжує модерністські ідеї і течії в християнській теології і філософії.

Однією із таких течій, яка має великий вплив на розвиток християнської догми, є християнський еволюціонізм П. Тейяра де Шардона, у якому богослов розробляє ідею еволюційного розвитку Всесвіту.

В основу цієї течії покладено поняття енергії, яка розглядається як якість, властива

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы