Социальная философия Томаса Гоббса

пам'ять тощо, інтерпретуються ним за допомогою механічних понять. Так, відчуття — це результат механічної дії на певні органи людського тіла зовнішніх тіл. Дія зовнішнього об'єкта викликає протидію, реакцію органа. Так виникає те, що ми називаємо чуттєвим образом. «Цей тиск, — зазначає Гоббс, — продовжений усередину за допомогою нервів та інших волокон і перетинок до мозку й серця, викликає тут опір, або зворотний тиск, або зусилля серця звільнитися. Оскільки таке зусилля спрямоване назовні, воно видається нам чимось таким, що перебуває зовні. І ось те, що видається, або цю примару, люди називають відчуттям» [5,131с. ].

Як уже зазначалося, за своїм змістом відчуття, на думку Гоббса, — цілком суб'єктивні явища. Вони не мають нічого спільного з об'єктом, адже об'єкт в одному місці, а вони — в іншому, об'єкт — одне, а уявний образ — інше. Але з огляду на ті процеси, що спричиняють появу чуттєвих образів, вони є цілком матеріальні. Ці образи становлять лише внутрішній рух певного органа, викликаний механічною дією зовнішньої причини. «Причиною відчуття є зовнішнє тіло, або об'єкт, що тисне на відповідний кожному відчуттю орган» [5,131с. ]. Залучаючи суто механічні аналогії, Гоббс намагається пояснити природу різноманітних психічних явищ. Якщо, наприклад, образ (внутрішній рух) виникає внаслідок прямої або опосередкованої дії зовнішнього тіла, то він називається відчуттям, якщо цей рух відбувається за відсутності цього тіла — це фантазія або уява. Можливість уяви Гоббс пояснює тут, спираючись на механічне поняття інерції. Уява — це, так би мовити, рух органа за інерцією, коли зовнішня причина вже зникла: «Подібно до того, що ми спостерігаємо на воді, коли хвилі ще котяться тривалий час, хоча вітер уже вщух, буває і з тим рухом, що виникає у внутрішніх частинах людини, коли вона бачить, коли їй сниться і т

д. Адже після того, як об'єкт усунутий або очі закриті, ми ще утримуємо образ баченої речі. . . » [5,133с. ].

У своїй праці «Про людину» Т. Гоббс детально зображує виникнення на основі відчуттів різноманітних психічних явищ: споминів, образів уяви, почуттів та пристрастей. Ясна річ, суто механістична інтерпретація психофізичної проблеми, спроба не тільки фізіологічні, а й психічні процеси звести до механічних рухів мозку та внутрішніх органів людського тіла дуже спрощують цю проблему. Головне полягає в тому, що Гоббс при такій інтерпретації втрачає можливість пояснити якісну відмінність між живим, наділеним чуттєвістю організмом, і неживим інертним тілом, між розумною людиною й твариною. Таке, скажімо, запитання: чому «серед тіл, що існують у природі, деякі мають відображення майже всіх речей, а інші не мають жодних?» [3,185с. ], — залишається без відповіді. Не може Гоббс також пояснити, як із внутрішніх рухів тілесних органів виникають образи зовнішніх для нас речей. А в цьому якраз і полягає суть психічного як такого. Не менших труднощів зазнає Т. Гоббс і у своїх намаганнях з матеріалістичних позицій пояснити природу мислення.

Заперечуючи існування духовної, або мислячої, субстанції, він звичайно не відкидає самого факту мислення, яке, на його думку, є лише властивістю матеріального тіла. У своїх запереченнях на «Метафізичні роздуми» Декарта головну помилку останнього Гоббс убачає в тому, що Декарт перетворює мислення, яке є властивістю людини, на самостійну сутність.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы