Социальная помощь в Киевской Руси

План

1. Основні тенденції благодійності в Київській Русі. Княжа підтримка і захист 

2. Церковно-монастирські форми опіки.

3. Теоретичні аспекти соціальної роботи та їх висвітлення у творах письменників княжих часів.

Література.


1. Основні тенденції благодійності в Київській Русі. Княжа підтримка і захист 

 Філантропічний період в історії соціальної роботи змінився з V ст. н. е. етапом суспільної (общинно-родової, церковної) благодійності, який тривав аж до XVI ст. У Стародавній Русі він тісно пов’язаний з процесом становлення державності та проникненням християнства. До початку ІХ ст. у східних слов’ян завершився розклад первіснообщинного ладу, руйнування родоплемінних зв’язків. Общини на той час складалися не тільки із родичів, але і чужих (тих, що прийшли) роду людей. Вони не могли існувати на основі старих племінних звичаїв і були надто слабкими, щоб врятуватись від військових та інших загроз. Гарантом безпеки в таких умовах ставав князь із дружиною, що мали оборонний пункт (город). На зміну родоплемінним відносинам прийшли територіальні, політичні та військові. Виникли племінні союзи, на базі яких створилась у 882 р. Київська Русь

Із її зародженням зміцнилися внутрішньогосподарські і внутрішньодержавні зв’язки, сформувався зарубіжний ринок, розвинулась культура. Певний вплив на слов’янські духовність та культуру, які відображають характер взаємин між людьми, мали слов’янські просвітники Кирило і Мефодій, що створили у 863 р. слов’янський алфавіт (кирилицю), а незабаром на його основі і книжнописьменну слов’янську мову, яка охопила значну частину слов’янських народів. Вона стала однією з найважливіших передумов становлення і розвитку самобутньої слов’янської цивілізації з її особливою духовністю, що відрізняється схильністю до добра і справедливості, співчуття і підтримки.

 Розвиток феодальних відносин, інтереси єдності країни вимагали реформування поганських уявлень Стародавньої Русі, прийняття спільної релігії. У 988 р. християнство визнається офіційною державною релігією. З його прийняттям з’являється і нова впливова організація церква. Київська Русь вибрала візантійську релігію не тільки тому, що в неї з Візантією були давні торгово-економічні зв’язки, але головним чином тому, що християнство було дуже співзвучне характеру і моралі давньоруського народу з його природною духовністю. Цьому у немалій степені сприяло вчення про порятунок душі та людинолюбство.

 Християнізація слов’янського світу справила вирішальний вплив на всі сфери життя суспільства, на суспільні відносини, що позначилося на характері, формах допомоги та підтримки людини. З часу запровадження релігії починає формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої є філософія любові до ближнього. “Полюби ближнього твого, як самого себе” ця формула стала моральним закликом, що визначає сутність вчинку індивіда.

 Основними об’єктами допомоги були визначені хворі, жебраки, вдови, сироти. З’явилися законодавчі акти, що регулювали відносини щодо опіки над різними категоріями населення. До найдавніших джерел права належать статути князів Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого. Виникли і нові суб’єкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі.

 В історії соціальної допомоги Київської Русі слід розрізняти два періоди. Перший - пов’язаний з поширенням християнства в Київській Русі. Він умовно визначається з часу хрещення Володимира Великого до ІІ пол. ХІІ ст. утворення князівств і поширення християнства на

1 2 3 4 5 6 7