Социальная помощь в древних Славянских общинах

проживання. Ці фактори закріплювали в характері людей доброзичливість, незлобивість, миролюбство.

 Формування гуманістичних традицій у предків українців проходило також під впливом суспільного устрою. Стародавні слов’яни (відомі з історичних джерел від VI ст. н. е. ) жили родовими громадами. М. Грушевський, висвітлюючи сутність такого родового устрою, зазначає: "Роди жили окремо, “о собі”, як каже літописець як наші хутори задніпрянські або гірські карпатські села. Люди сходилися на певні місця на ті ігрища святочні межи села, на судні “коповища”, де правили суд над провинниками, вишукували злодіїв. Спільними силами для охорони від ворогів, щоб було де сховатися в небезпечну хвилю, ставили собі “город”, себто місце огороджене, обведене ровами і валами, куди можна було звезти своїх старих і малих, жінок і дітей і всяке добро. . . " (З, с. 44).

 Виконання трудомістких робіт було посильним лише для великого колективу. Саме тому в житті слов’ян особливого значення набула громада. Вона була органом місцевого селянського самоврядування, до компетенції якого належали земельні переділи, оподаткування, судові справи, а також питання допомоги нужденним. Родова громада була об’єднана взаємним обов’язком родичів у матеріальній допомозі, захисті й помсті за завдані кривди

Цей взаємозв’язок був обумовлений як колективним характером виробництва, так і родинними зв’язками між членами роду.

 У східних слов’ян закріпились певні громадські стереотипи поведінки, серед яких найважливішими були реципрокація та редистрибуція. Саме ці процеси були в основі ранніх форм соціальних відносин, а їх головне призначення пов’язане з функціями захисту індивіда в системі роду.

 З розпадом родових зв’язків (початок ІХ ст. ) стародавні слов’яни почали об’єднуватись у територіальні або сусідські громади, що включали в себе кілька родин і володіли певною територією. Такі об’єднання називалися задругами або вервями і створювалися для здійснення спільних справ, у тому числі й допомоги нужденним. Єдність такої громади підтримувалась господарськими зв’язками.  

2. Форми соціальної допомоги 

 Практика здійснення захисту в системі роду та громади знайшла відображення у конкретних формах допомоги та взаємодопомоги, основними з яких були:

 а) культові з різноманітними сакральними (тобто такими, що стосуються релігійного культу й ритуалу) атрибутами;

 б) общинно-родові в рамках роду, сім’ї, поселення;

 в) господарські.

 а) Культові форми допомоги та підтримки

 Серед культових форм допомоги дослідники історії соціальної роботи називають перш за все поклоніння певним предметам, що мали сакральні властивості, зокрема, кругу (колесу). Він означав перш за все оберіг від злих духів, був символом певної цілісності, стабільності і ґрунтовності.

 Людина не відчувала себе відособленою істотою, а була певною єдністю з космічним простором, його продовженням. Вона не протиставляла себе природі, космосу, а включала себе і розчинялась в них.

 У давніх слов’ян сакральні функції (часто спільно з громадськими) виконували волхви поганські жреці, віщуни, чаклуни. Часто вони ставали своєрідними “регуляторами” суспільних відносин. З метою відновлення благополуччя громади викривали людей, що приховували урожай, або негативно впливали на нього. “Полювання на відьом” завершувалось їх вигнанням або вбивством. Така традиція зберігалась в окремих селищах аж до ХІХ ст.

 Оскільки діяння волхвів нерозривно пов’язані з ідеологією підтримки,

1 2 3 4 5 6

Похожие работы