Социальная работа

у формі безплатних послуг.

Третій напрямок має на меті зближення рівнів життя різ­них груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зу­силь. Такими причинами можуть бути підвищене навантажен­ня утриманців на працездатних; стан здоров'я; вік; втрата ро­боти; кризові явища в економіці. У цьому разі формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомо­ги, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені фор­ми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня заро­бітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факто­рів щодо громадян.

Соціально-економічні гарантії є методом забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціальне визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам — це об'єктивна необхідність для будь-якої пра­вової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні та­ких гарантій є мірилом її цивілізованості.

Перехід до ринкової економіки завжди потребував зміни підходів до соціальних проблем, які склалися в державі, регі­оні, трудовому колективі. Правду кажучи, з'явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і держа­вою, населенням і місцевими органами влади або суб'єкта­ми господарювання

За умов розмаїття форм власності, розширення видів інди­відуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управ­ління, скорочення і зміни способів і методів державного втру­чання у господарську діяльність певних ланок економіки не­обхідні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню з боку держави. Вони гарантують кожному певний рівень благ і послуг як за рахунок внесків самого громадяни­на, так і через перерозподіл ресурсів між населенням на по­треби його матеріального забезпечення.

Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює умови для самозабезпечення життєво необхідними благами для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаю­чи у громадян частину створеного ними доходу, повертає їм (поза зв'язком із вилученою частиною) блага й послуги у фор­мі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культур­ного обслуговування, соціального страхування та забезпечен­ня; по-третє, за рахунок вилучення у деяких громадян частини їхнього доходу надає певну кількість благ і послуг тим грома­дянам, які за станом фізичного здоров'я не спроможні самі за­безпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам із дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, на­дання різних видів допомоги).

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний проміжок часу, становить фонд споживання. Його обсяг завжди обмежений розмірами створеного валового внутрішнього продукту, а також іншими обов'язковими вира­хуваннями, які покликана здійснювати держава. Мається на увазі оборона, наукові дослідження, відшкодування збитків від стихійного лиха тощо.

Розмір коштів, які спрямовуються на соціальні гарантії на­селенню, повинен мати науково обґрунтовану величину в за­гальному обсязі фонду споживання, а будь-яке нове збільшен­ня ресурсів, які спрямовуються на ці потреби, слід порівнювати з реальними можливостями кожного конкретного часу. В іншо­му разі необґрунтоване збільшення ресурсів, які спрямовують­ся на соціальний захист населення, потребуватиме додаткового вилучення податків із фонду оплати праці, що в кінцевому під­сумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання.

За нинішніх умов піднесення матеріального добробуту на­роду може відбуватися лише за рахунок оплати праці. Подаль­ше збільшення фондів соціального захисту в загальному обсязі фонду споживання може порушити пропорції

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы