Социальная работа с людьми, которые имеют функциональные ограничения
3*) Недієздатність – наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі, виходячи з вікових, статевих чи соціальних факторів.
Причинами інвалідності можуть бути різні фактори. Фактори зовнішнього середовища є визначальними у появі хвороб, тому що вони не тільки впливають безпосередньо на організм, але й можуть викликати зміни його внутрішніх властивостей. Ці зміни у майбутньому поколінні можуть самі спричинювати хвороби (спадковість, вроджені вади).
Інвалідність визначається вченими як соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення людини в різні процеси, у зв’язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги.
Розрізняють такі обмеження життєдіяльності:
- Порушення слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати);
- Порушення зору (сліпі, слабозорі);
- Порушення інтелектуального розвитку (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);
- Порушення опорно-рухового апарату;
- З комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі, хворі на ДЦП із розумовою відсталістю та ін. );
- Хронічні соматичні захворювання;
- Психоневрологічні захворювання.
Показниками інвалідності є патологічні стани, які розвиваються у людей при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про визнання людини інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні лікарні та відділення (ортопедично-хірургічне, відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, отоларінгологічне, офтальмологічне, урологічне та інші). Рішення спеціалістів фіксується у карточці хворого, консультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (витяг) видається на руки для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання інваліда
В залежності від ступеня важкості захворювання, травми чи стану, які призвели до втрати або обмеження життєдіяльності призначається інвалідність I, II чи III групи. Людям, які цілком втратили здатність самозабезпечення в загальних умовах і не можуть обходитись без постійної допомоги інших осіб призначається I група інвалідності. II група призначається у випадках, коли обмеження життєдіяльності є постійним, але така особа може обслуговувати саму себе. Часткове обмеження, набуте чи вроджене, передбачає призначення III групи інвалідності. Інвалідність I групи призначається на два роки, II та III групи – на один рік. Особам у віці до 16 років категорія “дитина-інвалід” призначається на терміни від 6 місяців до двох років та від двох до п’яти років.
Для покращення становища людей даної категорії їм виплачуються пенсії. Зокрема, пенсії по інвалідності призначаються в разі повної або часткової втрати здоров’я внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, загального захворювання. Соціальні пенсії призначаються і виплачуються інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи. Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:
- 50% розміру мінімальної пенсії за віком інвалідам III групи;
- 100% мінімальної пенсії за віком інвалідам II групи;
- 200% мінімальної пенсії за віком інвалідам I групи.
Отже, інваліди – особлива група суспільства, яка потребує уваги. Інвалідність у людей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення особистості в адекватні до