Социальная работа с людьми, которые имеют функциональные ограничения

для людини;

3*) Недієздатність – наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі, виходячи з вікових, статевих чи соціальних факторів.

Причинами інвалідності можуть бути різні фактори. Фактори зовнішнього середовища є визначальними у появі хвороб, тому що вони не тільки впливають безпосередньо на організм, але й можуть викликати зміни його внутрішніх властивостей. Ці зміни у майбутньому поколінні можуть самі спричинювати хвороби (спадковість, вроджені вади).

Інвалідність визначається вченими як соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення людини в різні процеси, у зв’язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги.

Розрізняють такі обмеження життєдіяльності:

  • Порушення слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати);
  • Порушення зору (сліпі, слабозорі);
  • Порушення інтелектуального розвитку (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);
  • Порушення опорно-рухового апарату;
  • З комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі, хворі на ДЦП із розумовою відсталістю та ін. );
  • Хронічні соматичні захворювання;
  • Психоневрологічні захворювання.

Показниками інвалідності є патологічні стани, які розвиваються у людей при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про визнання людини інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні лікарні та відділення (ортопедично-хірургічне, відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, отоларінгологічне, офтальмологічне, урологічне та інші). Рішення спеціалістів фіксується у карточці хворого, консультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (витяг) видається на руки для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання інваліда

Медичний висновок оформлюється ЛКК лікувально-профілактичних закладів.

В залежності від ступеня важкості захворювання, травми чи стану, які призвели до втрати або обмеження життєдіяльності призначається інвалідність I, II чи III групи. Людям, які цілком втратили здатність самозабезпечення в загальних умовах і не можуть обходитись без постійної допомоги інших осіб призначається I група інвалідності. II група призначається у випадках, коли обмеження життєдіяльності є постійним, але така особа може обслуговувати саму себе. Часткове обмеження, набуте чи вроджене, передбачає призначення III групи інвалідності. Інвалідність I групи призначається на два роки, II та III групи – на один рік. Особам у віці до 16 років категорія “дитина-інвалід” призначається на терміни від 6 місяців до двох років та від двох до п’яти років.

Для покращення становища людей даної категорії їм виплачуються пенсії. Зокрема, пенсії по інвалідності призначаються в разі повної або часткової втрати здоров’я внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, загального захворювання. Соціальні пенсії призначаються і виплачуються інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи. Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

  • 50% розміру мінімальної пенсії за віком інвалідам III групи;
  • 100% мінімальної пенсії за віком інвалідам II групи;
  • 200% мінімальної пенсії за віком інвалідам I групи.

Отже, інваліди – особлива група суспільства, яка потребує уваги. Інвалідність у людей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення особистості в адекватні до

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы