Социальная реинтеграция освобожденного

Соціальна реадаптація звільненого

Розглядаючи коло завдань, які розв’язуються виправною (пенітенціарною) психологією, слід відзначити і таку важливу проблему, як реадаптація звільнених до умов життя на волі. Вся виховна робота у виправно-трудовому закладі має закінчуватися саме підготовкою засудженого до життя в нових для нього, досить важких умовах.

Процес реадаптації до нормального соціального середовища після тривалого терміну позбавлення волі — явище складне, воно потребує значних вольових зусиль. Це зумовлено тим, що, як правило, людина, яка вийшла з тюрми, табору чи колонії, стикається з побутовою невлаштованістю (часто не має житла), настороженим ставленням до неї рідних і знайомих, з труднощами працевлаштування і т. д. Все це впливає на психіку звільненого, і часом радість звільнення змінюється невпевненістю в собі, озлобленістю до навколишніх і через безвихідь з’являється думка знову повернутися до асоціального способу життя.

Ось чому в умовах виправно-трудового закладу необхідно проводити виховну роботу з підготовки засуджених до життя на волі. Ця психологічна підготовка спрямована на активізацію психіки людини, її емоцій і волі для формування соціальної настанови на правильну поведінку в суспільстві, на входження її в нове соціальне середовище, на подолання майбутніх труднощів. Психологічна підготовка тих, хто звільняється з тюрми, табору, колонії, повинна актуалізувати внутрішнє бажання порвати зі злочинним світом.

Звичайно, зусиль адміністрації і вихователів виправно-трудових закладів у розв’язанні проблеми адаптації звільнених до умов життя на волі недостатньо. Необхідні соціальні програми адаптації таких осіб з урахуванням їхньої соціально-психологічної типології. Найважчий час для реадаптації — період від трьох місяців до одного року

Саме в цей період і необхідно проводити інтенсивну роботу щодо соціальної реабілітації звільненого з відповідним соціально-правовим забезпеченням. Мається на увазі організація контролю за його поведінкою в побуті і громадських місцях. Контроль як перевірка відповідності поведінки звільненої особи соціальним нормам необхідний, але він не повинен перетворюватися на адміністративний нагляд з елементами приниження особистості людини. Якщо звільнений з місць позбавлення волі не влаштовується на роботу, не має постійного місця проживання, порушує громадський порядок, необхідно спочатку з’ясувати причини такої поведінки і по можливості надати допомогу для зміцнення позитивних зв’язків з соціальним середовищем. Наявність соціально корисних зв’язків звільненого від покарання в основних сферах його життєдіяльності, відсутність суттєвих відхилень у поведінці може розцінюватися як показник успішної соціальної реадаптації.

Істотний внесок у відновлення в колишнього злочинця загальнолюдських норм і цінностей може зробити церква. Її миротворницькі зусилля здатні утримати людину від повторного злочину, не допустити “зриву” у своїй поведінці і стати на шлях виправлення.

Проголошення України суверенною, незалежною, демократичною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, покладає певні обов’язки на правоохоронні органи, складовою яких є виправно-трудові установи. Вони покликані не тільки виконувати призначене судом покарання з метою виправлення та перевиховання засуджених, але й забезпечити їх соціальну адаптацію до життя на волі. Проблема соціальної адаптації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, одна з центральних у боротьбі з рецидивною злочинністю.

Рецидивна злочинність була і залишається одним з найнебезпечніших видів злочинності. Рецидив має переважно пенітенціарну природу. Питома вага рецидивної злочинності в усьому

1 2 3 4 5

Похожие работы