Социальная реинтеграция освобожденного
Рецидив злочину свідчить, що одного разу вже застосоване до винного кримінальне покарання виявилось неефективним. Рецидивісти становлять приблизно половину кількості всіх засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Тому посилення боротьби з рецидивною злочинністю потребує подальшого удосконалення діяльності всіх видів виправно-трудових установ і, зокрема, установ суворого та особливого видів режиму, де здебільшого відбувають покарання особи, неодноразово засуджені до позбавлення волі.
Сучасний стан економічного розвитку України, суспільства в цілому не сприяє боротьбі держави з рецидивною злочинністю, негативно відбивається на діяльності держави в питаннях соціальної адаптації засуджених, які звільнились з місць позбавлення волі. Під соціальною адаптацією слід розуміти входження особистості в соціальне середовище, здобувши статус, місце в соціальній структурі суспільства [2, с. 173]. Проте держава не забезпечує колишніх засуджених після відбуття ними покарання реально ефективного захисту. Громадськість ставиться до осіб, що звільнились з виправно–трудових установ, з осторогою, а інколи виявляє ворожість
Наслідком багаторічної каральної практики держави з’явилось масове переконання в необхідності жорстоких репресій у боротьбі із злочинністю. Люди починають пов’язувати зростання злочинності з процесами демократизації і в цьому вбачають джерело всіх бід. А проте брак спеціальних установ, центрів, які повинні займатись адаптацією осіб, що відбули кримінальне покарання, створює парадоксальну ситуацію – турботу про їхній добробут покладено на каральні органи. Складність ситуації полягає ще й у тому, що раніше судимі особи в період позбавлення волі щоденно підпорядковувались суворим правилам тюремного розпорядку, і тому більшість з них втратили здатність самостійно справлятися з життєвими проблемами, турбуватися про себе, у всьому покладаючись на адміністрацію. І, звільнившись від ув’язнення, вони не завжди готові виявити достатньо енергії, щоб розпочати самостійну трудову діяльність, і схильні йти по шляху найменшого опору, що приводить до повторного злочину. На особу злочинця, який відбув покарання, практично неможливо діяти ефективно, не вносячи корективи в безпосередньо оточуюче його соціальне середовище, не змінюючи способи взаємодії з цим середовищем.
Важливо відзначити як одну із