Социальная защита инвалидов

Соціальний захист інвалідів

 Інвалід — це особа, яка має певні порушення в здоров’ї з стійким розпадом функцій організму, зумовленим хворобою, наслідком травм, або дефектами, що призводить до певних обмежень в життєдіяльності, спричиняє необхідність соціального захисту.

 Інвалідами вважають також особи, які зовні нічим не відрізняються від здорових людей але страждають хворобами, що не дозволяють їм працювати на рівні із здоровими людьми.

 Всі інваліди поділяються на окремі групи (за певними ознаками):

 — за віком: діти-інваліди, інваліди-дорослі;

 — за походженням інвалідності: інваліди з дитинства, інваліди травми, інваліди хвороби, інваліди праці;

 — за ступенем працездатності: інваліди працездатні, інваліди напівпрацездатні, інваліди непрацездатні. Працездатні — ІІІ група — в полегшених умовах; напівпрацездатні — ІІ група працездатні в обмежених сферах або тимчасово; непрацездатні — І група;

 — за характером захворювання: інваліди мобільні, інваліди мало мобільні, інваліди нерухомі.

 В залежності від належності інваліда до тієї чи іншої групи, ставиться питання про працевлаштування та організацію побуту конкретного інваліда. Особливі проблеми виникають в одиноких інвалідів. Проблеми інвалідності вирішуються в Україні та ін. країнах згідно:

 1. Декларації ООН про права інвалідів.

 2. Стандартних правил забезпечення рівних можливостей інвалідів (прийнятих резолюцією генеральної асамблеї ООН у 1993р. ).

 Згідно декларації та правил “Соціальна робота з людьми з особливими потребами повинна носити індивідуальний характер, групова — її поглиблювати, а масова — бути результатом усієї попередньої діяльності”.

 Згідно декларації та правил для людей з особливими потребами ООН був прийнятий девіз — “нічого для вас без вас”.

 Соціальне обслуговування інвалідів в Україні підпорядковується даній декларації і правилам, а також Закону “Про інвалідів” на основі їх згоди і за рішенням органів соціального захисту

Законом передбачено різні форми соціального обслуговування інвалідів, в тому числі:

 1. Соціальне обслуговування за місцем проживання (включно і медичне обслуговування).

 2. Стаціонарне обслуговування у відділеннях лікарень, в будинках-інтернатах, пансіонатах та ін. закладах соціального обслуговування.

 3. Напівстаціонар не обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування громадян в закладах соціального обслуговування.

 4. Термінове соціальне обслуговування (організація харчування, забезпечення одягом та взуттям, місцем проживання або виділення тимчасового житла.

 5. Соціально-консультативна допомога.

 Безкоштовно інвалідам надаються такі соціальні послуги:

 — грошова допомога — одиноким громадянам (подружжям, які одержали пенсію, меншу прожиткового мінімуму); громадянам похилого віку, які мають родичів, але одержують пенсію, меншу прожиткового мінімуму; інваліди, які проживають в сім’ях, одержують пенсію, але загальний дохід сім’ї нижчий прожиткового мінімуму).

 Окрім Закону України “Про інвалідів” у нас діє Закон “Про соціальний захист громадян похилого віку і інвалідів”. Згідно цього закону уся система соціального обслуговування в Україні поділяється на 2 сектори:

 — державний;

 — недержавний (муніципальний).

 В обов’язки соціальних працівників по роботі з інвалідами на основі цього закону входить не лише надання соціальної допомоги, але й надання або

1 2

Похожие работы