Социально-экономические изменения в подроссийской Украины во второй половине XIX в.

Соціально-економічні зміни у підросійській Україні у другій половині XIX ст.

Період політичної реакції в Україні після розправи над членами Кирило-Мефодіївського товариства не був тривалим. У середині 50-х років у Російській імперії розпочався період реформ, які сприяли загальному пом’якшенню і лебералізації царського режиму. (Терміни “відлига” і “гласність” вперше були вжиті саме у цю епоху). Реформи були вимушеним кроком, на який повинно було піти самодержавство під натиском загальної кризи системи та загрозою революційного вибуху.

Безпорадність централізованої системи управління з особливою наочністю проявилася у часи Кримської війни (1853-1856), в якій Росія зазанала нищівної поразки. Однією з ознак кризи стала активізація народних рухів. Навесні 1855 р. вісім повітів України були охоплені масовими виступами, які ввійшли в історію під назвою Київської козаччини. Рухи виникли у тій місцевості, де жила пам’ять про козацькі традиції. Російський уряд видав з приводу війни маніфест, в якому закликав усіх підданих вступати до війська. Оголошення маніфесту дало українським селянам привід думати, що їх закликають у козаки і звільняють від панської залежності. Селяни чинили опір будь-яким спробам повернути їх назад у кріпацтво.

Безпосередній поштовх реформам дала смерть царя Миколи I (1855). На російський престол вступив Олександр II

О. С. Хом’яков, один з провідних російських слов’янофілів, поздоровляв своїх товаришів з новим царем-реформатором, переконуючи їх у цьому такими словами:

 “У Росії добрі і погані правителі чергуються через одного: Петро III – поганий, Катерина II – добра, Павло I – поганий, Олександр I – добрий, Микола I – поганий, цей [Олександр II] буде добрим!”.

 Певний сенс у цьому був: жорстока централізована політика імперського уряду завела Росію у глухий кут. Вийти з нього можна було лише з допомогою реформ. Тому Олександр II почав з лібералізації політичного курсу. 19 березня 1856 р. був виданий маніфест про закінчення Кримської війни, а вже 31 березня новий імператор оголосив про свій намір ліквідувати кріпосне право (“краще зверху, ніж знизу”). Відміна кріпосного права була проголошена маніфестом від 19 лютого 1861 р. 1861-1866 рр. була здійснена реформа суду (введено змагальний процес за участю адвоката і прокурора та запроваджено інститут присяжних), утворено земства та проголошено скасування цензури. У 1874 р. була проведена остання реформа – військова, яка замінила рекрутство загальною військовою повинністю і сильно скоротила терміни військової служби.

Суспільно-політичні реформи 1860-1870-х років відкрили шлях для запізнілої індустріалізації. Аграрна реформа 1861 р. вивільнила селян від особистої залежності, прискоривши формування ринку вільної робочої сили. Потенційно, цей ринок був дуже ємким: незадовго до звільнення, у 1853 р. селяни-кріпаки становили трохи більше половини населення у Київській, Волинській і Подільській губерніях і приблизно третину у Чернігівській, Полтавській і Катеринославській губерніях. Лише у Херсонській губернії їхнє число було незначним (6%).

Реформа проводилась у першу чергу в інтересах поміщиків. Взамін за одержану у своє володіння землю селяни повинні були виплачувати поміщику компенсацію грошима або відробляти повинності. Виплата селянами компенсації боргів була розтягнута на 48 років. Ціна землі свідомо була завишена; тому селянству довелося заплатити поміщикам на 50% більше її справжньої вартості. Нарешті, існували цілі категорії кріпаків, які взагалі не одержали землі.

Реформа 1861 р. породила сильний голод на землю в селі. Він загострювався швидким демографічним ростом сільського населення. У результаті аграрне перенаселення стало однією

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные