Социально-педагогическая деятельность в общеобразовательных учебных заведениях

початку XX століття існували вітчизняні моделі шкіл (К. І. Май, А. С. Алфьоров), які намагалися стати помічниками родини, розширюючи досвід дитини від сімейного до соціального досвіду (визначеного населеного пункту, батьківщини, планети), то моделі 20-х років уже мали за мету безпосередній вплив на родину, на її життя (С. Т. Шацький, П. П. Блонський). Визнаним у світі, найкращим на той час був соціально-педагогічний досвід Першої Дослідної станції Наркомпроса, яку очолював С. Т. Шацький.

Оригінальна концепція "школи-життя" С. Т. Шацького (1878-1934) 20-х років основувалася на ідеї "вирощування" людини, спираючись на традиції, звичаї, норми мікросередовища, на використання для цього всього цінного з культури сім'ї, дитячих неформальних груп, громадських організацій. Виховання С. Т. Шацький розглядав як взаємопов'язані малий та великий педагогічні процеси. Малий педагогічний процес відбувається в школі, а великий - вплив родини, однолітків, дорослих тощо — в соціальному середовищі. На думку С

Т. Шацького, виховувати лише в стінах школи - прирікати виховання на невдачу, тому що виховні дії, не підтримані самим життям, будуть негайно відкинуті учнями чи стануть сприяти вихованню дволиких Янусів. Виховний процес у по-справжньому соціально-педагогічній школі С. Т. Шацького будувався на дослідженні впливу факторів середовища, на аналізі накопиченого вже соціального досвіду і притаманних рис кожної особистості. Намагалися створити умови, сприятливі для фізичного і духовного розвитку людини як у школі, так і поза школою.

Особливості "школи-життя":

1) організація навчально-виховного процесу базувалася на дослідженні соціокультурних, економічних особливостей регіону, життєвого досвіду дитини, її вікових особливостей і передбачала давати глибокі та стійкі знання, навички, зокрема практичні, які відразу могли бути широко використані в сімейному житті, суспільно-корисній діяльності;

2) школа стала виховним центром мікрорайону і тому ініціювала "зв'язки" із тими сферами, де проходив процес формування людини (сім'я, вулиця, село). Вона уважно вивчала засоби впливу середовища на дитину, їх ефективність і, реконструюючи їх, досягала підсилення позитивного впливу середовища та нейтралізації негативного;

3) школа розглядалася як провідник впливу партії на напівпролетарські та непролетарські прошарки населення, вона працювала над підвищенням культурного рівня місцевого населення, покращенням побуту, створенням сприятливих умов для досягнення цілей соціалістичного виховання.

Характеризуючи свій новий напрям у шкільній педагогіці, С. Т. Шацький зробив висновок: "Ми можемо напевно сказати, що переходимо від педагогіки індивідуальної до педагогіки соціальної", одним із завдань якої була "педагогізація середовища" (розробка теорії й методики взаємодії школи з іншими закладами; вивчення та використання виховних можливостей соціального середовища; усвідомлене насичення соціального середовища виховним потенціалом; педагогічне орієнтування середовища).

Паралельно з "школою-життя" соціально-педагогічний аспект школи 20-х років підсилювала педологія (течія в педагогіці та психології, яка виникла на межі ХІХ-ХХ ст. , і намагалася синтезувати знання про дитину з метою ефективного її виховання). Основними завданнями психолого-педагогічної роботи в школі були: вивчення учнів, виховна та профілактична робота з "важкими" дітьми, профорієнтаційна робота, робота з батьками та педагогами стосовно ознайомлення їх з основами педології. Педолог у школі був прообразом сучасного соціального педагога. П. П. Блонський так писав щодо ролі шкільного педолога: "Педолог у центрі шильного життя. Він повинен діяти разом із педагогом, лікарем, фізіологом, психологом. Кожний фахівець у своїй галузі знань, але вся їх діяльність має координуватися і коректуватися педологом - тільки тоді він буде потрібним у педагогічному процесі школи".

Ще

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы