Социально-педагогическая деятельность в общеобразовательных учебных заведениях

Загальноосвітній навчальний заклад - це такий, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.

До типів загальноосвітніх закладів системи середньої освіти належать:

1) середня загальноосвітня школа, спеціалізована школа, гімназія, ліцей, колегіум, загальноосвітня школа-інтернат, спеціалізована загальноосвітня шкода, загальноосвітня санаторна школа, школа соціальної реабілітації, вечірня (змінна) школа;

2) позашкільні навчально-виховні заклади, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, професійно-технічний навчальний заклад, вищий навчальний заклад І-ІІ рівня акредитації.

Школа як узагальнений тип загальноосвітніх навчальних закладів - важливе соціальне знаряддя введення нової генерації до активного соціального життя через включення у дитяче соціальне буття. "Вступаючи до школи, дитина переходить із світу інстинктивних зв'язків та прихильностей, що складають умови сім'ї, чи з атмосфери граючого хору, що є сутністю дитячого садочка, у світ зовнішньо врегульованої общини. Скріплюючим початком у цьому новому світі є вже загальна праця й підкорення загальному закону. . . Стосовно моральної освіти завдання школи зводиться переважно до виховання правового відчуття і суспільної свідомості людини".

Видатні педагоги сучасності та минулого зупиняються на окремих аспектах мети соціального виховання в школі. Наприклад, Б. М. Бім-Бад наполягає на філогенетичній його спрямованості, на тому, що воно "покликане замінити в ідеалі насильство й хитрощі в стосунках між людьми розумом і доброю волею" (Педагогіка. - 1996. - № 5. - С. 6).

С. І. Гессен справжнє завдання шкільної освіти в міжпоколінному соціальному вихованні вбачав у "подоланні минулого через прилучення до вічного, яке і складає істинний сенс" освіти. Громадянський аспект соціально-педагогічної діяльності школи підкреслював В

В. Зеньковський, який вважав, що мета соціального виховання в школі полягає у "прищепленні учню вищих ідеалів суспільності й вихованні "смаку" до соціальної діяльності, здатної підіймати людину над егоїстично-особистим, маючи інтенцією дух загальнолюдської солідарності".

Особисгісний напрям виховання підкреслює І. А. Колеснікова: "цілеспрямоване породження у педагогічній взаємодії динаміки сенсів і способів буття дитини, які актуалізують її людські якості". Близько до цього, а саме засобом гармонізації внутрішньо-особистого життя людини, розглядає соціальне виховання Джон Уайт: "соціальному вихованню мають бути підпорядковані всі аспекти шкільного життя. . . Шкільна освіта має, з одного боку, допомогти визначити сенс життя, свої цінності, а з другого - створити можливість цілком поринути в улюблену справу, забувши при цьому про інші інтереси. Однаково важливо турбуватися і про своє процвітання, і про свою душу. Школа ж до останнього часу вважала турботу про душу куди важливішим ділом, ніж турботу про особисті інтереси. Соціальне виховання допомагає відновити втрачену рівновагу". Таким чином, об'єктивним сенсом соціально-педагогічної діяльності школи є керування формуванням і розвитком соціальної сутності людини, проявом і гармонізацією її загальнолюдської, конкретно-суспільної, особистісно-соціальної складових, через включення в різноманітну соціальну діяльність і спілкування під патронатом фахівців з соціального виховання.

За своєю сутністю школа є соціально-педагогічним закладом, спеціально створеним для керування процесом соціалізації, для здійснення соціального виховання дітей. Проте, не можна забувати, що школа, хоча і провідний (щоправда, не завжди, наприклад, у Середньовіччі — церква), але не єдиний фактор соціалізації нової генерації. Тому ефективності вона досягає лише тоді, коли вступає у справжню взаємодію із соціальним середовищем. Динаміку такої взаємодії розглядав Ф. А. Фрадкіну статті "Школа в системі соціалізуючих факторів".

Якщо на самому

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы