Социально-психологическое сопровождение детей дошкольного возраста
План
Вступ. 3
Соціально-психологічний супровід дітей дошкільного віку. 5
Висновок. 13
ЛІТЕРАТУРА. . 14
Вступ
Постановка проблеми. Політичні і соціально-економічні зміни останнього десятиліття в Україні призвели до значних негативних змін здоров’я населення, в тому числі і психічного здоров’я.
За даними ЮНЕСКО, в Україні з 1995 року по 2005 рік в 1,5 рази зросла кількість екстраґенітальних (негінекологічних) захворювань вагітних; тільки 31 % пологів є фізіологічними.
За даними Е. П. Фрухт, Р. В. Тонкової-Ямпольської (2001), більше як 30 % дітей народжується з перинатальним ураженням ЦНС, що позначається комплексом порушень в розвитку психічних процесів дитини.
Це тривожний показник.
Достатньо зазначити, що із цієї кількості дітей на кінець першого року життя 77,5 % мають порушення поведінки, а в 67,7 % – порушення в розвитку (відставання від вікової норми на 3-6 календарних місяців) [4, С. 6-14; 8].
Актуальність проблеми охорони психічного здоров’я в сучасному суспільстві пояснюється зростанням числа психічних захворювань населення найрізноманітніших реґіонів світу.
Їх розповсюдження сягає, за даними М. Kramer (1992), 12-15 % (тільки явно виражених форм порушень) [8].
Клінічний досвід доводить, що психічні захворювання беруть початок в перші роки життя дитини. У зв’язку з цим великі надії покладаються на раннє превентивне втручання та спеціалізовану допомогу, що почнеться на перших етапах їхнього прояву – в ранньому дитинстві.
Мета – з’ясування нових видів психопрофілактичної допомоги на початковому етапі порушення розвитку дитини.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні значимість періоду раннього дитинства для формування нервово-психічної і ментальної сфер людини не викликає сумніву і підтверджується численними дослідженнями (М. І. Лісіна, 1986; С. Ю. Мещеряков, 1999; Д. Б
Соціально-психологічний супровід дітей дошкільного віку
Дитинство – єдина і багатогранна система, що визначає початковий етап становлення особистості в рамках конкретного соціуму (І. С. Кон, 1986).
Протягом усього пренатального онтоґенезу і перших хвилин життя немовляти мати є основним джерелом його відчуттів (О. І. Захаров).
Безперервно пов’язана з матір’ю, дитина знаходиться в повній залежності від неї.
Встановлено, що відсутність особистісної гармонії в душі матері обов’язково знаходить відгук
у поведінці дитини (О. І. Захаров, 1994; О. В. Безрукова, 1999) [4, 8].
Взаємодія дитини і матері є вищою життєвою єдністю, спрямованою на реалізацію базисних поведінкових програм розвитку (О. С. Батуєв, 1994) [4].
Тільки в перші 3 роки життя діти навчаються тому, що будуть використовувати протягом усього подальшого життя. Якщо дорослі в цей віковий період виказують підтримку дитині, вона буде розвиватися швидкими темпами. Окрім того, результатом доброзичливого спілкування дорослого і дитини є сформовані в малюка такі почуття, якдовіра до світу, прив’язаність до батьків та інших близьких людей.
Як зазначає О. І. Захаров, “суспільство починає все більше і більше розуміти, що його основи закладаються в дитинстві і психічне здоров’я – найбільш цінне надбання”. Р. Ж. Мухамедрахімов (1999) наводить такі дані експертів: при збереженні тенденцій у 2007 році частка здорових дітей серед новонароджених може скоротитися до 15-20 % [5, 8].
З метою поліпшення такого становища корисно здійснити:
• розробку і впровадження спеціальних програм для дітей від 0 до 3 років;
• організувати комплексну скоординовану службу для малюків груп ризику та їхніх сімей, у яку увійдуть педагоги, психологи, соціальні та медичні працівники;
• підготувати спеціалістів для роботи в системі комплексного супроводу.
Демократичні зміни в українському суспільстві привели до суттєвих змін у системі дошкільної освіти, що торкнулися як організаційного, так і змістового боку цього щабля освіти. Проте позитивність змін висвітлила також і багато як застарілих, так і невирішених