Социальное развитие детей с нарушениями слуха

у них недовіри до світу, агресивності і т. п. , - це, фактично, пристосування здорової психіки до "аномального" оточення, а не психопатологічна реакція. Крім того, ситуація тестування чуючими дослідниками сама по собі є для нечуючої людини травматичною.

Розгляд цілого ряду проблем подібного характеру спричинив постановку проблеми права осіб з вадами слуху на культурну своєрідність. Особливу увагу цій проблемі приділяють західні сурдопедагоги.

Сьогоднішній день характеризується тенденцією до трансформації суспільного менталітету. Стара теза "свобода, рівність, братерство" наповнюється новим, більш глибоким змістом. Розуміння рівності як права людини бути таким, як більшість інших, поступається визнанню унікальності кожної особистості і права індивідуума на збереження і розвиток власної індивідуальності.

Відповідно зміст поняття "рівність глухих" визначається по-різному. В сучасній зарубіжній науці обґрунтовуються дві основні концепції глухоти: біолого-медична і соціокультурна.

Головна теза біолого-медичної концепції: порушення слуху – біологічна патологія, що потребує лікування, як і її наслідки, в першу чергу – відсутність усного мовлення. Мета спеціальної допомоги – максимальне наближення глухої людини до "стандартів чуючих", нормалізація, яка забезпечить глухим рівні можливості активної участі в житті суспільства чуючих.

Згідно соціокультурній концепції глухота – це особливий стан людини, який об’єднує глухих в особливу культурно-лінгвістичну меншість. Ті глухі люди, які не бажають асимілюватися в "суспільстві чуючих", які ідентифікують себе як члена спільноти глухих, повинні мати право жити відповідно до традицій власного мікросоціуму, розвивати власну культуру, жестову мову. Саме реалізація цього права гарантує рівність глухих людей з представниками більшості, а також з членами інших культурних і релігійних меншостей.

Біолого-медична концепція сприймається, на перший погляд, набагато більш обґрунтованою, але в її практичній реалізації існують значні проблеми.

Спеціальні дослідження свідчать, що навчання глухих дітей усного мовлення, на жаль, далеко не завжди має бажані результати

В США розбірливе мовлення було зафіксовано тільки у чверті глухих учнів (вище 90 дБ). В Японії було проведено 6-річне дослідження, в ході якого діти, починаючи з 3 років проходили інтенсивний курс навчання усного мовлення з використанням як традиційних, так і новітніх технологій. Тим не менш, розбірливість мовлення 12-річних учнів склала біля 47%.

Досвід інтеграції дітей з вадами слуху в загальноосвітні заклади в США (80%) та Європі свідчить про те, що вони часто опиняються в своєрідній ізоляції серед чуючих однолітків, відчувають дискомфорт, мають занижену самооцінку. Часто чуючі однокласники звертаються до глухих учнів з примітивними жестами, використовують окремі слова. Отже, повноцінне мовленнєве оточення не формується.

Для частини глухих людей властиве прагнення зберегти власну культурну специфіку. Досить часто зустрічається бажання мати дітей також з вадами слуху. Глухі люди, які ідентифікують себе саме як членів культурно-лінгвістичної меншості, не тільки не вважають власну глухоту хворобою і категорично відкидають медичне втручання, але й розцінюють його як культурний геноцид.

В той же час всі перелічені труднощі не можуть перекреслити визначального значення формування словесного мовлення для соціального розвитку дітей з вадами слуху. Спроби поєднати два підходи до навчання глухих реалізуються в білінгвістичному навчанні.

 

Література:

1. Фомічова Л. І. Сурдопедагогіка. Хрестоматія. – К. :

1 2 3 4 5 6 7