Социальное взаимодействие и социальные отношения

Соціальна взаємодія та соціальні відносини

Соціальна взаємодія — це процес, у якому люди діють і випробовують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, які здійснюють ті чи інші дії, змі­ни в соціальній спільноті чи суспільстві в цілому, що їх спри­чинюють ці дії, вплив цих змін на інших індивідів, які станов­лять соціальну спільноту, і зворотну реакцію індивідів.

Будь-який вид соціальної діяльності людей, будь-який со­ціальний процес складається з простих елементів, які відоб­ражає поняття «соціальна дія». М. Вебер під соціальною дією розумів «дію людини (незалежно від того, чи має вона зов­нішній або внутрішній характер, чи зводиться до невтручан­ня або до терпеливого прийняття), яка за передбаченою дією особи або діючими особами згідно зі своїм змістом співвідно­ситься з дією людей або орієнтується на неї». Зрозуміло, що соціальна дія має дві особливості: по-перше, вона є раціо­нальною та усвідомленою, а по-друге, орієнтованою на пове­дінку інших людей. Очевидно, що, здійснюючи соціальні дії, кожна особистість відчуває на собі дії інших людей. Відбува­ється обмін діями, або соціальна взаємодія.

Соціальна взаємодія — це система взаємозумовлених соціаль­них дій, пов'язаних циклічною причинною залежністю, за якої дії одного суб'єкта є водночас причиною та наслідком, відповідних дій інших суб'єктів. Можна сказати, що кожну соціальну дію і спричинює попередня соціальна дія та водночас вона є причиною наступних дій.

У здійсненні соціальних дій велику роль відіграє система таємних очікувань, що їх виявляють один до одного індивід га соціальні групи перед здійсненням соціальних дій. Такі очікування можуть мати невизначений характер при корот­кочасній взаємодії, а можуть бути й сталими при взаємодії, що часто повторюється, чи при рольовій взаємодії. У разі сталої взаємодії очікування індивідів постійно видозмінюються, МЄ разом з тим з'являється певний набір сталих соціальних очікувань, які надають взаємодії досить упорядкованого та передбачуваного характеру. Така взаємодія веде до станов­лення тривалих і самостійних зв'язків — соціальних відносин.

Розрізняють два загальні типи взаємодії: співробітництво і

і суперництво (конкуренція). Співробітництво розуміють як взаємопов'язані дії індивідів, спрямовані на досягнення загальних цілей, з обопільною вигодою для взаємодіючих сторін Взаємодія на основі суперництва включає намагання ви­їм родити прагнення до ідентичних цілей.

Існують два рівні соціологічного дослідження соціальної взаємодії: мікрорівень та макрорівень. Взаємодію людей один з одним у парах, малих групах або міжособову інтеракцію (англ. interaction — взаємодія людей у групі, суспільстві) вивчають на мікрорівні.

Макрорівень соціальної взаємодії включає великі суспіль­ні структури, основні інститути суспільства, право, сім'ю та ін. В соціології є кілька основних теорій міжособової взаємодії: теорія обміну (Дж. Хоманс, П. Блау), теорія керування враженнями (Є. Гофман), психоаналітична (3. Фрейд).

 Розглянемо, наприклад, теорію обміну. Теорія обміну визначає соціальну поведінку як взаємодію людей, які перебувають у безперервних процесах матеріального та нематеріального обміну один з одним, що можна пояснити положеннями, основаними на психологічному біхевіоризмі. Відповідно до біхевіоризму поведінка людини підпорядкована основному правилу чим частіше соціальна дія особистості винагороджується тим частіше вона намагатиметься робити цю дію. При цьому людина має бути впевнена в тому, що інша людина з користі яку вона вам надає, не дістане вигоду, більшу за вашу.

1 2 3

Похожие работы