Социальный атом и психодрама. Дж. Морено (1892-1974)

Джордж Морено, з одного боку, показує свою повну наступність і зв'язок з такими психологічними напрямами, як психоаналіз і гештальттеорія, а з іншого, особливості його теорії психодрами протиставлені психо­аналізу. Психоаналіз і гештальттеорія, природно, зливаються в соціометрії, адже вона с синтезом їх обох. Соціометрія досягає того, чого гештальттеорія навіть і не торкалася. Вона вивчає вираження та організацію у зв'язку з дією або діями, які їх породжують. Соціометрія ніколи не розглядає гештальт (образ) окремо від творця і творчого акту.

Свого часу Фрейд сказав: “Психоаналіз почався тоді, коли я відкинув техніку гіпнозу". Морено перефразовує цей вислів так: "Психодрама почи­нається з того часу, коли я відмовився від кушетки і методу вільної асоціації та замінив їх відкритим простором багатьох вимірів (сцена або будь-яке інше відкрите місце), а також психодраматичними прийомами".

Синтез різних спрямувань, про які йшлося, виявляється можливим саме тому, що всі вони так чи інакше мають фізикалістський та біологічний ха­рактер. Колись природничонаукова психологія досягала таким чином де­терміністичного тлумачення реакцій організму. Морено запозичує у К-Левіпа та інших фізикалістів антипсихологічне мислення, прагнучи знай­ти у цьому психодраматичну науковість. Проте предмет дослідження стає дедалі складнішим, а характер тлумачення залишається тим же.

Морено цікавиться проблемою виникнення відношень між людьми, а не фіксацією статичного, того, що вже є. Соціометрист намагається вивчати групову динаміку та "соціальні конфігурації". На противагу статиці геш­тальтпсихології соціометрист сам створює гештальти, їхні контури. Він хоче вивчати індивіда саме в той момент, коли він спонтанно вступає у взаємні відношення, що приводять до утворення груп sub specie momenti. Саме тією мірою, якою соціометрист вивчає спонтанні реакції на початковій стадії формування групи, а також відношення, що виникають, він стає причет­ним до психоаналізу.

Морено намагається бути присутнім при травмі народження і хоче пе­редбачити майбутнє людської поведінки, тоді як психоаналітик стоїть перед попелом, дериватами

Ось чому соціометрію Морено визначає як "психоаналіз навиворіт". Підкоряючись загальній тенденції — розглядати психічне як результат безперервної самотворчості — тенденції, що на­буває дедалі виразнішого вигляду до середини XX століття, Морено називає свою процедуру соціотворчою. Він починає з акту первинного відношення однієї людини до іншої і простежує долю цих взаємовідношень, той тип організації, до якого вони приводять.

Заперечуючи у цілому психоаналіз, Морено разом із тим намагається своїми методами підтвердити ряд його важливих положень. Морено бачить перевагу соціометрії над психоаналізом у тому, що вона досягає двох ре­зультатів, які залишаються ніби поза можливостями психоаналізу. Це. по-перше, більш точне відображення фактів, оскільки соціометрична проце­дура йде від акту до символу, а не від символу до акту. По-друге, це досяг­нення дійсної організації груп і мас. Психоаналітик торкається тільки стану індивіда. Вплив же, який ці відношення дії та символізації здійснюють на організацію групи в різному віці, і вплив групової ор­ганізації на ці відношення, на думку Морено, може бути розкритим тільки шляхом соціометричного підходу.

Свою відмінність від класичного психоаналізу Морено пояснює на при­кладі соціометричного тлумачення комплексу Едипа. "Психоаналітичний підхід до драми Едипа правильний, поки він розглядає комплекс Едипа як індивідуальну реакцію Едипа, що відображає всіх осіб, які його оточують. Але для того, щоб уявити повністю реальну драму Едипа, необхідно здійснити аналіз взаємовідношень. . . кожної з трьох осіб: Едипа, його батька Лая та матері Іокасти. Тоді ми виявимо, що як у Едипа в його комплексі