Социальная работа с детьми и семьей

та цінності сім'ї.

Стадія переговорів — в сім'ї відбувається боротьба думок та поглядів, зрештою вона стає на шлях розв'язання конфлікту. Розробляють та приймають цілі, ролі та завдання. Посилюються традиції сім'ї, розвиваються її норми та зміцнюється індивідуальна участь членів, вони стають вільнішими при обміні інформацією та думками.

Функціональна стадія — досягається високий рівень інтеграції родини.

Виникає все менше конфліктів з приводу структури сім'ї та установлюються шляхи її функціонування. Членам задають різні ролі, з якими всі згодні. Налагоджуються внутрішньородинні зв'язки. Цілі та норми стають всім відомими і отримують загальне схвалення. Виникають сприятливіші умови для змін та адаптації до навколишнього середовища. Різні конфлікти та тертя долають із мінімальними втратами енергії. Члени сім'ї стають взаємозалежними при розв'язанні проблеми. Плани починають реалізовуватися, виконуються завдання та досягаються цілі. Сім'я має можливість оцінювати себе та свої досягнення. Небагатьом сім'ям вдається досягти цієї стадії.

Стадія дезінтеграції— на кожній із перших чотирьох стадій сім'я як група може почати дезінтегруватися, розпадатися. Ознаками цього є послаблення зв'язків між членами родини. Частота та сила взаємодії в групі спадає, втрачають значення загальні норми та цінності. Послаблюється також сила впливу групи на своїх членів.

Усвідомлення малої групи — сім'ї як соціальної системи — є передумовою ефективної роботи соціального працівника

Це усвідомлення є орієнтиром його діяльності та втручань.

Визначення, на якій стадії розвитку знаходиться сім'я, дозволяє соціальному працівнику з найбільшим розумінням поставитися до її потреб. Воно також допомагає компетентно реагувати на функціонування цієї сім'ї, що є засобом покращання процесу взаємодії в її межах [12].

5.  Зміст сімейної терапії 

Термін "терапія" вживають у медичній сфері і він означає зцілення. Цей термін був запозичений соціальною сферою і фактично означає те саме. Але мова не йде про сімейного лікаря і його допомогу родині. Мова йде радше про "зцілення" людської поведінки чи стосунків між людьми. Слово "терапія", звичайно, не є найточнішим словом, яке потрібно вживати у цьому контексті. Чому? Тому, що клієнт, чи то в особі індивіда, чи то в особі сім'ї, працює разом з соціальним працівником як з терапевтом, у них спільне завдання, яке вони не в змозі виконати поодинці: як кажуть "танго танцюють удвох".

Як напрям професійної діяльності сімейна терапія почала розвиватись у шістдесятих роках минулого століття. Піонерами цієї роботи були Мюрей Боуен, Джей Хейлі, Вірджінія Сатір, Карл Вітакер та Сальвадор Мінухін.

Перша книга Вірджінії Сатір "Спільна сімейна терапія" побачила світ 1964 року. її поява мала великий успіх і вплив на всю сферу психотерапії; в ній було представлено альтернативні методи роботи з індивідами та сім'ями.

"Соціальний працівник як терапевт у своїй роботі користується певними прийомами, технікою. Важливим аспектом є спонтанність. Після того, як технічні прийоми були вивчені теоретично, про книги треба забути.

Працівникові треба вкладати в терапію своє "я". Не можна ззовні спостерігати за тим, що відбувається в сім'ї. Треба стати частиною сімейної системи, реагувати на обставини так, як цього вимагають прийняті в родині норми, правила, та водночас

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Похожие работы