Социология образования

змін, що відбуваються в самому суспільстві;

реформування освіти, створення її нових соціальних моделей, адекватних основам організації життя громадянського суспільства, ринковим відносинам.

Методологічною основою соціології освіти є: 1) концепцій єдності процесів пізнання, навчання і виховання як видів соціально-культурної діяльності і 2) теорія соціалізації, тобто включення індивіда в той або інший соціально-культурний простір життєдіяльності.

В соціології освіти напрацьовані певні принципи пізнавання освітніх процесів. Серед них:

1. Обумовленість освіти станом розвитку культури праці, суспільних відносин, станом науки, виробництва, політики, сфери побуту, дозвільної та іншої соціокультурної діяльності.

2. Відносна самостійність внутрішньої соціокультурної організації освіти як системи та її вплив на соціальний процес.

3. Закони поширення сфери дії освіти і опанування галузей культурної діяльності; зростання ролі навчання та освіти у розвитку продуктивних сил та соціальних відносин.

4. Закономірності розподілу характеристик серед різних соціальних груп, пов'язаних з рівнем освіти, особливостями орієнтацій на її певні різновиди та динаміку опанування.

5. Закон побудови взаємовідносин між навчанням, вихованням та пізнанням, визначений насамперед соціальною спрямованістю освіти

6. Закономірності саморегуляції та управління у навчальній діяльності та галузі освіти в цілому, у функціонуванні соціальних Інститутів освіти.

Ключовими поняттями соціології освіти є: освіта, система освіти, освітня діяльність, навчання, виховання, пізнання, соціальні функції освіти, освіта як с оцій куль ту p ний інститут, самоосвіта, безперервна освіта, загальна освіта, професійна освіта, вища освіта, гуманізація освіти, демократизація освіти, соціальні вимоги до освіти, соціальні принципы освіти, функції освіти, ефективність освіти.

Основними концептуальними підходами до соціологічного аналізу освіти є:

функціональний підхід (Дюркгейм, Парсонс, Кларк, Херн), згідно з яким надається особливе значення позитивній функції освіти. Дюркгейм, наприклад, підкреслював, що головна функція освіти - передавати цінності пануючої культури, але у зв'язку з тим, що культурні цілі та цінності різних суспільств (і навіть всередині одного суспільства) суттєво різняться, у змісті освіти також мають місце глибокі відмінності. Виховання молоді у дусі конформізму (визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися в суспільстві) допомагає підтримувати існуючий соціальний порядок. Водночас освіта сприяє соціальним змінам, зумовленим втіленням нових технологій та науковою переоцінкою існуючого знання.

У межах зазначеної теорії освіта постає як засіб соціального контролю: знання подаються на основі стандартизованих підручників, виховання також чітко організоване. Таким чином, освіта разом з релігією, сім'єю та законодавством є одним з інститутів, що сприяє підтримці стабільності суспільства. Водночас освіта діє і як фільтруючий механізм, значно впливає на всі засоби діяльності людини. Завдяки напряму та рівню професійного вибору, освіта сприяє поділу людей в суспільстві згідно з їх здібностями і досягненнями, створює рівні можливості щодо мобільності, сприяє розвитку демократії, захищає права соціальних та національних меншин.

Теорія людського капіталу (Хелсі, Флауд, Джастер, Андерсон) побудована на іншому підході до освіти. Згідно з нею освіта не є продуктом негайної віддачі, це швидше - капіталовкладення у майбутнє людини, яке згодом принесе прибутки. Виходячи з цього соціологами пояснюється рішення певного соціального статусу дорослих громадян, що зумовлене кількістю і типом капіталовкладень, витрачених у процесі

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы