Социология образования

консерватизму в освітянській політиці для збереження інституційної цілісності та цінносних надбань в освіті.

• Принцип елітарності набуває нового змісту, що пов'язане як з якісним відбором учнів за рівнем їх здібностей і таланту, так і з диверсифікацією формалізованих інститутів, що становлять структуру системи освіти.

• Принцип формування "вільного освітнього середовища" закладає поширення демократичних можливостей вибору форм, засобів, рівнів та напрямів у навчанні.

Разом з тим, сучасні соціологи (А. Печчеї, Ф. Кумбас та ін. ) звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти і прагнуть виявити основні шляхи її подолання. Вказується, зокрема, *на такі ознаки цієї кризи; зростання "функціональної неосвіченості", зростання розриву між освітою та культурою, відставання освіти від науки, збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді та ін. Слід відмітити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так й невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і виховання.

Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами:

• крахом головних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи;

• одержавленням та бюрократизацією освітянської системи; викривленням цілеспрямованості та соціальних функцій школи;

• залишковим принципом фінансування освіти і культури;

• відсутністю нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи;

• соціальним та етичним розривом між викладацьким корпусом, студентами та учнями;

• зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське суспільство.

Спроби подолання глибокої кризи освіти в нашій державі сконцентровані у Державній національній програмі "Україна XXI століття: стратегія освіти" (1993 p. ), що визначила інноваційні цілі, напрями й антикризові завдання реформи національної освіти на найближче десятиріччя

Цей комплекс дій та заходів концептуально відповідає світовій практиці, що понад 10-15 років впроваджує реформацію освітянських систем, як найважливіший засіб подолання глобальної кризи: міжнародні проекти "Освіта для 2000 року" (ФРН); "Освіта американців для XXI сторіччя" та "Нація у небезпеці" (США); "Освіта майбутнього" (Франція); "Модель освіти для XXI ст. " (Японія) та ін.

Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти Із кризи, спеціалісти називають такі:

1. Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інституційної структури освіти шляхом залучення до загальнолюдських цінностей та дійсна реалізація прав особистості.

2. Структурна реформація: демонополізація та роздержавлення монопольних систем освіти; формування альтернативного (позабюджетного) . сектора та

передумов "вільного освітянського середовища "; диверсифікація (вертикальна та горизонтальна) освітніх систем.

3. Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплексної інформації.

4. Використання провідних, найновітніших технологій навчання, що насамперед розвивають методологію пізнання, саморефлексію та мотивують подальше і поглиблене навчання.

5. Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні. Збільшується міжнародна освітня мобільність, йдеться про сумісність різних форм і систем навчання, що гарантує, з одного боку, його спадкоємність, а з

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы