Социология труда

матеріальних і духовних благ, суспільного багатства; складання основи суспільства й суспільного устрою; рівень розподілу суспільного багатства і рівень попиту; бути сферою самовираження, самоствердження і розвитку людини.

 Соціальна-економічна неоднорідність праці, що проявляється в її диференціації залежно від змісту і характеру праці, є основою соціальної нерівності працівників, їх диференціації залежно від закріплення за різними видами праці. Стійкі соціально-трудові зв’язки між представниками груп працівників, трудові норми і відносини утворюють соціальну структуру виробничого колективу. Ставлення до праці, суть якого полягає в реалізації трудового потенціалу працівника під впливом свідомих потреб і сформованої зацікавленості, виявляється в його прагненні проявити свої сили, знання, професійний досвід і сукупність здібностей для досягнення кількісних та якісних результатів праці. Об’єктивні показники ставлення до праці (міра відповідальності і сумлінності в роботі, ініціативи і рівня дисциплінованості) в сукупності з суб’єктивними (задоволеність різними сторонами роботи: рівнем зарплати, змістом і умовами праці, взаємовідносинами в колективі) є основою для типологізації працівників за ознакою ставлення до праці.

 Ставлення до праці формується під впливом сукупності об’єктивних факторів у вигляді загальних (у межах країни) і специфічних ( у межах конкретного підприємства) умов трудової діяльності, а також суб’єктивних факторів у вигляді очікувань і рівня прагнень працівників, їх ціннісної орієнтації, інформованості і часткових оцінок окремих сторін трудової діяльності. Взаємодіючи, об’єктивні і суб’єктивні фактори ставлення до праці становлять важливий соціологічний фактор її продуктивності.

 В узагальненому вигляді категорії соціології праці можна представити трьома групами. Категорії визначеності (зміст праці, її форми і характер) відповідають на питання „що таке?” стосовно категорії „праця” як предмета дослідження; категорії зумовленості ( мотиви діяльності, умови трудової діяльності, потреби, інтереси) відповідають на питання „чому?”, або чим зумовлено те, що суб’єкт праці діє саме так, а не інакше; категорії вибору ( мотивація, стимулювання праці. . . ) відповідають на питання „чому?”, що необхідно зробити, наприклад, для того, щоб людина сумлінно ставилася до праці. Як бачимо, категорії визначеності дають уявлення про сутнісні характеристики праці. А категорії зумовленості і вибору дають можливість описати працю як вид соціальної діяльності, яка безпосередньо позначається на соціалізації індивіда, на змінах його соціального статусу

 Соціальні процеси в цьому випадку можна розглядати як трудову діяльність, що виявляється в змінах стану соціальних груп, колективів, окремих працівників, тобто в змінах їхнього соціального становища у сфері праці.

 Упорядковане уявлення про соціальні процеси у сфері праці дає класифікацію, запропонована А. Дикарьовою і М. Мирською, згідно з якою найважливішими групами соціальних процесів є такі:

  1. Сама праця, вплив якої на соціальне становище працівника, його соціальні характеристики (інтереси,професійно-кваліфікаційний рівень, ставлення до праці. . . . ) здійснюється безпосередньо через трудові функції працівника і зумовлений науково-технічним прогресом і технологічними та організаційними змінами у сфері праці.
  2.  Інтеграційні процеси, пов’язані із забезпеченням цілісності (соціальної та організаційної ) працівників (такі, як згуртованість трудових колективів, соціальний контроль, стимулювання трудової поведінки, управління).
  3. Ціннісно-орієнтаційні процеси (мотивація, трудова адаптація. . . ), в результаті яких формуються соціальні норми, цінності і ціннісні орієнтації працівників.
  4. Змінно-підтримуючі процеси (трудові переміщення соціальних груп і окремих працівників).

 Як бачимо, такий підхід до структуризації процесів трудової діяльності найбільш адекватно відповідає загальному напрямку процесу трудової соціалізації людини,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы