Социология труда

сукупність соціально-трудових відносин, що зумовлює її структуру. До основних структурних елементів виробничої адаптації відносять професійну, організаційну, матеріально-побутову, соціально-психологічну та адаптацію у сфері дозвілля.

 В основі механізму виробничої адаптації лежить адаптивна потреба індивіда, опосередкована взаємодією з потребою його в трудовій самореалізації. При цьому формується, з одного боку, орієнтацій ний мотив поведінки, що спонукає індивіда до здобуття інформації про трудову ситуацію, розширення контактів з соціально-виробничим середовищем, оцінки характеру адаптивної ситуації. З іншого боку, мотив опанування конкретної трудової діяльності і досягнення оптимальної взаємодії з виробництвом опосередковує зміст інформації і спрямованість особистісних контактів. У результаті складної полі мотивації здійснюється виробнича адаптація, яка враховує можливості реалізації на даному підприємстві життєвих цілей працівника.

 Успішне (або утруднене) проходження виробничої адаптації молодого працівника залежить від того, наскільки сприятливі (або несприятливі) умови склалися для задоволення його адаптивної потреби. З огляду на структуру останньої до таких умов належать певний рівень взаємної інформації між індивідом і виробництвом, взаємних контактів; порівняння життєвих цілей індивіда з завданнями даного підприємства, а також наявність на виробництві умов для успішної трудової діяльності індивіда. Отже, наявність і повнота прояву сукупності умов, необхідних для проходження виробничої адаптації, будуть визначати як її ефективність, динамізм, так і межі самого процесу.

 Справді, у разі зміни сукупності умов на краще підвищується ефективність адаптаційного процесу, зміцнюються адаптаційні зв’язки індивіда з виробництвом

Проте в разі зміни умов у протилежний бік і процес адаптації може змінити свій напрям на зворотний, тобто перетворитися на процес дезадаптації. Основний наслідок таких змін – послаблення адаптаційних зв’язків, що може закінчитися їхнім повним розривом.

 Таким чином, виробнича адаптація працівника являє собою процес його взаємодії з соціально-виробничим середовищем з метою оволодіти новою трудовою ситуацією. Адаптація починається зі встановлення інформаційного зв’язку з виробництвом під час профорієнтації і профвідбору (преадаптація), триває з початком роботи на підприємстві і закінчується розривом інформаційних та особистісних зв’язків з виробництвом (дезадаптація).

 Управління виробничою адаптацією працівника полягає у впливі на всю сукупність структурних елементів адаптації, з акцентуванням на найбільш значущі для конкретних умов види адаптації і залежить від уміння менеджерів використовувати ефективні технології соціального управління адаптацією.

Мотивація трудової поведінки

Мотивація трудової поведінки полягає у формуванні в працівника внутрішніх спонукальних сил трудової діяльності шляхом впливу на його потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ідеали і мотиви з метою досягти очікуваної трудової поведінки.

 До структурних елементів процесу мотивації зазвичай відносять потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ціннісні орієнтації, ідеали і мотиви. Процес формування цих внутрішніх спонукальних сил трудової діяльності розуміють як мотивацію трудової поведінки.

 Сутність мотиваційного процесу реалізується через притаманні йому функції:

  1. пояснювально-обгрунтовну – аргументаційна доцільність поведінки суб’єкта;
  2. регулятивну – блокування одних дій і дозвіл інших;
  3. комунікаційну – прогнозування спілкування у сфері праці;
  4. соціалізації – усвідомлення своєї соціальної ролі в мікро- і макросередовищі, в трудовому колективі;
  5. корекційну – уточнення старих і формування нових ідеалів, норм, ціннісних орієнтацій;

 Наукове пояснення механізму реалізації цих функцій у процесі мотивації здійснюється на основі тієї або іншої наукової теорії мотивації праці.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы