Сонет в литературе эпохи эпохи Возрождения

межі Італії. У Петрарки для своїх сонетів Шекспір запозичив головну тему – оспівування жіночої краси і кохання.

Особливу художню вартість становлять сонети. Вони написані в основному протягом 1592 – 1598 років. Перша збірка сонетів була надрукована 1609 р. видавцем Томасом Торпом.

У сонетах Шекспір змальовує свої почуття до друга – людини довершеної краси і висловлює своє повне пристрасті кохання до „смуглявої леді”. Щодо їх імен висловлювалось у ХІХ – ХХ ст. немало здогадок. Та хто б не були прототипи створених образів незрівнянно важливим є те, що ці образи становлять естетичну цінність, поетично звеличують людину, показують красу неприкрашеної дійсності.

І образ друга, і образ коханої жінки постають у сонетах в світлі поетичного сприйняття і ставлення до них, і тому тут на першому місці є образ ліричного героя, який відбиває складний і багатий духовний світ людини Відродження. Ліричний герой здатний на благородне, безкорисливе почуття дружби, сильне і пристрасне кохання, яке збагачує його душу. Він глибоко осмислює свої почуття та оточуючий світ. Його хвилюють естетичні питання, він захищає правду і простоту в мистецтві і вірить в невмирущу силу правдивого слова, іронізує над пишномовними поетами.

Гнітять ліричного героя неправда і несправедливість, які панують у світі. Замислюється герой і над доступними людині засобами боротьби проти руйнівної сили часу, скаржиться на гірку долю актора. Образ ліричного героя незрівнянно розширює тематику і реальний зміст сонетів

Цьому сприяє також і вся поетична система, вироблена автором. Безумовно, Шекспір ще наслідує поетичну традицію і користується умовностями, усталеними в тогочасній ліриці, і не раз вживає характерний для неї пишний і складний образ.

Але в цілому образна система Шекспіра спирається вже на інше начало, має своїм джерелом реальне життя в найрізноманітніших його проявах. Яскравим прикладом образності реалістичного типу

Сонети Шекспіра утворюють сюжетний цикл, побудований на розвитку відносин між поетом, другом і «смуглявої леді». В сонетах постає складний і багатий світ ренесансної людини з її всеохоплюючим поглядом на світ, активним відношенням до життя, багатством душевних почуттів і переживань.

Вільям Шекспір запропонував нову, власну форму сонета: три катрени, в яких викладалася певна думка, і двовірш у якому висловлювалася головна думка-висновок. Схема римування також відрізняється від „петрарківської”: у катренах рима була або перехресною, або поясною, у двовірші – завжди парною. Сонет такої будови називався англійським або „шекспірівським”.

В архівах не збереглося жодного сонета, написаного рукою самого автора, що дало привід поставити під сумнів його авторство. Понад 200 років літературознавці сперечалися, хто саме насправді автор сонетів. Та кілька років тому, після оприлюднення архівів графа Саутгемптона, який заповів відкрити їх через 200 років по смерті останнього спадкоємця, всі сумніви зникли. Виявилося, що білявий Юнак Шекспірових сонетів і є граф Саутгемптон, меценат, покровитель і близький друг поета. Це до нього пішла кохана Шекспіра – Емілі Басаноу. Донька італійського музиканта, дружина актора театру „Глобус”.

Таким чином, сонети Шекспіра відзеркалюють моральне обличчя свого творця. Читаючи Шекспірові сонети, ми чуємо голос палко закоханого поета. Він не прагне передати якісь зовнішні події, у нього немає

1 2 3 4 5 6 7