Состояние современной украинской историографии как научная проблема

кадрової політики, встановлених пріоритетів, методів, сти­лю управління і так далі, без врахування взагалі, що ці дисципліни переживають кризу. «Нема щонайменшого відхилення від встановленого способу ставлення до науки й культури; все так, неначе останніх шістдесяти чудернацьких років (по навалі сталінізму) ніколи не було» [56]. Тоді ж відповідь на ці закиди дав Я. Ісаєвич, зазначив­ши, що хоча й шкода, що український уряд ро­бить так мало, аби покращити ситуацію в гума­нітарних науках, але в деяких «щасливіших кра­їнах» для фінансування гуманітарних наук теж треба доводити, що дослідження буде корисне «для ринкових інституцій, або чогось так само шляхетного». Хоча криза в Україні, можливо, наочніше через брутальність і примітивніші фо­рми, деякі її аспекти не чужі іншим країнам, і не тільки посткомуністичним [57].

Крім цього, залишається актуальною і пробле­ма так званого «журналізму». З погляду О. П. Реєнта, поява багатьох наукоподібних праць, пере­творення історіографії на різновид елітарної пу­бліцистики підмивають підмурки фундаменталь­них досліджень [58].

Розглянутий матеріал диктує наступні висно­вки. За останні дванадцять років фактично не сталося істотних зрушень в уявленнях українсь­ких і зарубіжних істориків про стан української історичної науки новітньої доби. Він і далі пере­важно визначається як кризовий.

Ця криза протягом всього досліджуваного періоду пов'язується з низькою фаховою підго­товкою багатьох істориків, пануванням емпірич­них, описових досліджень, погіршенням якості джерельних видань, браком сучасної парадигми української історії, яка б дала змогу вийти на су­часні рівні й стандарти наукового опрацювання.

Причини кризових явищ вбачаються голов­ним чином у наслідках спотвореного розвитку суспільних наук за радянських часів, «повернен­ні» від марксизму до попередніх схем XIX - по­чатку XX ст. , політичній заангажованості історіо-писання за доби пошуку нової національної іден­тичності, ігноруванні світового контексту істо­рії України, а також у недоліках адміністрування науки за сучасних умов.

Позитивні зрушення здебільшого пов'язують­ся з фактом вільного від догматизму радянсько­го зразка розвитку сучасних студій і значним роз­ширенням «фронту» досліджень, уведенням в обіг нового джерельного матеріалу.


Література

  1. Таран Л. В. Вказ. праця//Укр. істор. журн. — 1999. -JV» І,— С. 85.
  2. Реєнт О. П. Сучасна історична наука в Україні: шляхи по­ступу. -С. 22.
  3. Потульницький В. А. Українська та світова історична нау­ка: Рефлексії на межі століть // Укр. істор. журн. - 2000. -№ 4. - С. 33.
  4. Головко В. В. Вказ. праця.
  5. Реєнт О. П. Сучасна історична наука в Україні: шляхи по­ступу. - С. 7. Там само,— С. 9.
  6. Рубльов О. Дослідження проблем тоталітарного минулого в сучасній українській історіографії // Міжнародний нау­ковий конгрес «Українська історична наука на порозі XXI століття». Чернівці, 16-18 травня 2000 р. Доповіді та по­відомлення,— Т. 1,- С. 321.
  7. Реєнт О. П. Сучасна історична наука в Україні: шляхи по­ступу-С. 11.
  8. Касьянов Г. ПТе не вмерла українська історіографія // Кри­тика- 2002. - № 4. Головко В
    В.
    Вказ. праця. Рубльов О. Вказ. праця,- С. 321. Касьянов Г. Вказ. праця. Subtelny О. Op. cit- P. 35-36.
  9. Білокінь С. Про становище історичної науки в Україні. -С. 138.

10. Реєнт О. П. Сучасна історична наука в Україні: шляхи по­ступу. - С. 7.

11. Касьянов Г. Вказ. праця. Hagen M. , von. Op. cit.

12. Масненко В. В. Історична пам'ять як основа формування національної свідомості // Укр. істор. журн. - 2002. - № 5. -С. 54-55.

13. Hagen M. , von. Op. cit.

14. Потульницький В. А. Українська та світова історична нау­ка: Рефлексії на межі століть // Укр. істор. журн. - 2000. -№ 1. -С. 16-17. Subtelny О. Op. cit- P. 39. Яковенко Н. Вказ. праця-

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные