Современная украинская философия

Про соціокультурні умови розвитку філософії в Україні у першій чверті ХХст. вже йшлося у попередній темі, тому не будемо до цього повертатися.

Наприкінці 1920р. Червона Армія встановила контроль над українськими землями, за винятком Галичини, Волині, Буковини та Закарпаття, які входили до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини, але протягом 1939 – 1945 років вони долучилися до складу України. Так відбувалося поступове об’єднання етнічних українських земель. Слід зазначити, що впродовж ХХст. за межами України виникла численна українська діаспора, яка теж зробила свій внесок у розвиток української духовної культури взагалі та філософської думки зокрема. У 1922р. Україна як УСРР (з 1937р. – УРСР) увійшла до складу СРСР.

Вища школа у 20–ті роки була проголошена полем “ідеологічної боротьби”. Впровадження ідеологічної одностайності передбачало критику (“підрив авторитету”) немарксистських вчень як буржуазних теорій. Філософія починає поступово зводитися до коментування рішень партійних з’їздів. На початку 20-х років партійне керівництво (мабуть, у зв’язку з утворенням багатонаціонального СРСР) проголосило курс на “українізацію”, що допомогло активізувати розвиток української культури, повернутися до рідної мови та історії. З’явилися навіть так звані “національні комуністи”, які ставили за мету поєднати національне визволення з ідеєю комунізму (поєднати національне та соціальне). Деякі з них (наприклад, М. Волобуєв) піддавали критиці економічну політику СРСР відносно України. Взагалі у цей період відбувалося певне українське відродження, пробудження національної самосвідомості.

В грудні 1931р. Й. Сталін проголосив “поворот на філософському фронті”. До керівництва розвитком філософії прийшли випускники Інститутів червоної професури на чолі з М. Мітіним

Встановлення ідеологічного контролю над філософією (з точки зору марксизма - ленінізма – сталінізма) мало трагічне завершення. У 30-ті роки розпочався наступ (репресії, чистки) на українську інтелігенцію, як партійну, так і безпартійну. Філософам були висунуті обвинувачення в “ідеалізмі”, контрреволюції, націоналізмі, троцькізмі, навіть у фашизмі. В 1934р. “українізація” закінчилася. До кінця 1937р. були заарештовані майже всі українські філософи. Українське відродження отримало назву “розстріляного”.

Штучний масовий голодомор 1932 – 1933рр. підірвав українське село.

Далі народи СРСР пройшли випробування Великою Вітчизняною війною та знову сталінськими репресіями, придушенням інакомислячих.

Хрущовська “відлига” в деякій мірі розширила права республік, у тому числі України, що мало певний позитивний вплив на розвиток української культури.

У так звану “застойну” епоху Л. І. Брежнєва КПРС намагалася максимально ідеологізувати всі сфери суспільного життя. Посилюються тоталітарні тенденції, боротьба з інакомисленням, уніфікація національного життя. Було декларовано виникнення нової історичної спільноти людей – радянського народу.

Опозиція тоталітаризму адміністративно-бюрократичної системи в СРСР виникла ще у 20-ті роки, здебільшого з боку діаспори, зрозуміло. Але у середині 60-х років внутрішній опозиційний рух активізувався, що знов призвело до арештів. Розвивається українське дисидентство.

Горбачовська “перестройка” із обмеженою гласністю призвела до заглиблення економічної, соціальної, політичної кризи у суспільстві, до того ж КДБ пильнувало за свідомістю радянських громадян.

Дуже важливим для України стало прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет. Але головною подією стало прийняття Верховною Радою Акта про державну незалежність України.

Як бачимо, розвиток філософської думки на Україні відбувався у дуже несприятливих умовах, інколи взагалі

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы