Современные тенденции развития социологической теории

питань соціології в усіх цивілізованих державах та регіонах світу;

• Академізація соціології, тобто перетворення її в академічну науку, яка посідає чільне місце в університетських програмах. Сьогодні соціологічні факультети і курси займають одне з перших місць щодо кількості студентів;

• Експертизація соціології. Означає все ширше залучення соціологів як експертів до діяльності державних, громадських і приватних органів та організацій, до праці в галузі соціальної роботи;

• Фактографізація соціології, або зростання її об'єктивності, точності й індуктивності, вдосконалення кількісних і якісних методів соціологічних досліджень, покращення техніки їх проведення;

• Соціологізація інших наук, як соціогуманітарних, так і біологічних, медичних, фізичних тощо. Вони дедалі глибше досліджують вплив соціальних факторів на реальність, яка ними вивчається, і соціологічне тлумачать свої специфічні проблеми;

• Диференціація соціології, тобто зростання її спеціалізації, виникнення нових галузей всередині соціологічної науки, які, в свою чергу, поділяються на ще вужчі відгалуження, та ускладнення у зв'язку з цим структури соціологічного вчення.

Беручи до уваги останню рису сучасної західної соціології, а саме її множинність, що дедалі зростає, спробуємо вирізнити основні наукові парадигми, довкола яких обертається соціологічна думка сьогодення. Термін «парадигма» вводить у науковий обіг американський вчений Томас Кун з метою визначення певної моделі постановки проблеми та її розв'язання. Ця модель лежить в основі тієї чи іншої теорії, включає в себе сукупність основних положень і принципів, специфічний набір категорій і визнається певним колом учених. З цієї точки зору сучасна західна соціологія поділяється на ряд пануючих парадигм та належних до них напрямків і шкіл, що може бути представленим у наступній схемі:

Структурні парадигми розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні людської поведінки на мікрорівні

Емпірична соціологія займається розв'язанням практичних завдань керування суспільними процесами, розробкою засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень.

 

2. Функціонолізм – як один з основних теоретичних напрямків у сучаснiй соцiологiї 

Структурно-функцiональний - або просто функцiона­лiстський пiдхiд сформувався у серединi нашого сторiччя в основному спираючись на  iдеї двох з класикiв соцiологiї, а саме англiйця Герберта Спенсера та француза Емiля Дюркгейма, якi притримувались великомасштабного - тобто макросоцiального - погляду на соцiальне життя.

На протязi 50-х та на початку 60-х рокiв центром  уваги  захiдної соцiологiї   заволодiли   функцiоналiстськi  концепцiї  американського соцiолога Толкота Парсонса (1971 - 1979) та його учнiв.

Пiзнiше, особливо    у   70-х   роках,   функцiоналiзм   втратив прихiльнiсть багатьох соцiологiв.   Але у 80-х роках iнтерес  до  робiт Парсонса  та  iнших  функцiоналiстiв  вiдродився ( у роботах Хабермаса (1981), Алекзандера (1984), Сцiулi та Герстейна (1985) та iнших).

 Розглянемо основнi iдеї функцiоналiстського пiдходу. Основну iдею      цього пiдходу коротко  можна  сформулювати  так:  суспiльство  як      соцiальна система. Що мається на увазi? Функцiоналiсти виходять з      погляду на суспiльство як певну систему, поєднання    таких   частин,   що   складають   єдине   цiле.

Функцiоналiсти намагаються зробити двi речi:

- встановити зв'язки частин суспiльства iз суспiльством у цiлому,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Похожие работы