Специфика проявления украинской религиозности в творчестве И. Огиенко

Активність студента Огієнка в позалекційний час не могла не бути поміченою адміністрацією університету. А тому, незважаючи на те, що він з відзнакою закінчив у 1909 р. курс навчання, завершував кандидатську дисертацію про творчість видатного українського полеміста ХVII ст. Іоаникія Галятовського (“Ключ Розуміння” Іоаникія Галятовського), його рекомендували на одержання докторської і професорської стипендій викладачі університету А. Лобода, В. Перетць, М. Петров, ректорат відкинув це клопотання і відмовив І. Огієнкові у роботі в університеті Св. Володимира. [7] Так, старанний, даровитий на слово і перо молодий філолог, який хотів працювати при університеті, яку уподобав для вищих студій, для викладання давньої української літератури, яку уподобав як свою спеціальність, залишається поза ним з волі університетського керівництва. Причини цього ясніші ясного: надто патріотичним був цей Огієнко, забагато любив Україну, після 1905 р. розмовляв тільки українською мовою і статті писав тільки до україномовних київських та львівських часописів. Отже, такий Огієнко не потрібен був Київському університету. [8] Звичайно, це було надто сильним ударом по мріях і планах Огієнка. Щоб уявити, з яким розпачем і болем зустрів цю відмову молодий вчений, варто хоча б фрагментарно оглянути, якими тяжкими і в матеріальному, і в моральному аспекті були для нього студентські роки: звільнення з університету після першого курсу через несплату за навчання, поновлення і заслужене виборення Кирило-Мефодіївської стипендії, вимушені безперервні підробітки – погодинні після лекцій протягом усього періоду навчання і кількамісячні канікулярні, аби допомогти бездомній матері (у 1897 р. повністю згоріло в Брусилові їхнє обійстя) і своїй уже сім’ї (1907 р. він одружився з учителькою з Бруслова Домнікою Литвинчук), закриття властями київської “Просвіти”, активним членом якої він став, смерть матері в листопаді 1908 р. (вона так і не дочекалася відчутної синової допомоги) і, нарешті, ще один удар долі – у липні 1910 р. помер його півторарічний син Євген
[9]

        Але навіть за цих обставин Огієнко не втрачав надії повернутися в університет і ґрунтовно зайнятися науковою та викладацькою справою. Аби якось зарадити матеріальній скруті, І. Огієнко влаштовується учителем у Київській середній комерційній школі, підробляє репетиторством і, водночас, навчається на Вищих педагогічних курсах, які закінчує у 1912 р. [10] Після їх закінчення він учителював у дво- і чотирикласних народних школах рідного Брусилова. [11]

        Протягом 1914-початку 1915 років, І. Огієнко успішно склав магістерські іспити: з церковнослов’янської, російської, польської, сербської мов, історії російської та європейських літератур (всі на “відмінно”) і, нарешті, одержав високе звання приват-доцента кафедри російської мови та літератури університету Св. Володимира.

         Перші самостійні лекції в університеті Св. Володимира молодий приват-доцент прочитав у квітні 1915 року. Восени 1915 р. за наказом військового командування царської армії всі факультети університету Св. Володимира, окрім медичного, були евакуйовані вглиб Росії – до Саратова. Зроблено це було з метою уникнення в тилу армії “студентської маси, що легко піддається всякій агітації”.

         Як професорський стипендіат, Огієнко був звільнений від військової служби. Не поїхав він і до Саратова. Через родинні обставини молодий вчений змушений був залишитися в Києві. З осені 1914 р. він тимчасово влаштувався вчителем російської мови і літератури до гімназії М. Стельмашенка, влітку 1915 р. працював лектором на літніх курсах учителів початкових класів у Радомишлі, займався репетиторством

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные