Специфика проявления украинской религиозности в творчестве И. Огиенко

і викладанням у сьомій Київській гімназії Янковського.

         Поряд з цим Огієнко зайнявся активною науковою роботою. Зокрема він опрацьовував різноманітні архівні матеріали, пов’язані з історією рідного краю.

         Початок жовтня 1916 р. , завдяки старанням Огієнка в Брусилові позначився справді великим святом: на головному майдані місточка розпочався молебень, після якого велелюдне зібрання попрямувало до приміщення училища для його освячення і відкриття. Івана Огієнка, як організатора і засновника цього вищого училища в житомирській глибинці, обрали почесним куратором. [12]

         Брусилівчани і мешканці округи добре знали і щиро поважали Івана Огієнка ще з студентських років за його добру вдачу і працьовитість. Авторитету додало йому й відкриття училища. Він користувався надзвичайною популярністю серед земляків.

         Восени 1916 р. евакуйована частина університету повернулася до Києва і в червоному корпусі було відновлено звичний навчальний процес. Приват-доцент Огієнко тоді приступив до читання нового курсу “Історія східнослов’янського наголосу”.

         Важливим етапом у формуванні його світогляду і пробудженні почуттів українського патріота відіграли роки навчання в Київському університеті Св. Володимира, які припали на часи передодня та ходу російської революції і наступу реакції.

         Наслідки його студентського навчання та громадської діяльності, перебування в аспірантурі як професорського стипендіата та перші кроки викладацької роботи в Київському університеті Св. Володимира, що відбувалося в умовах Першої світової війни, засвідчували, що уже напередодні української національної революції (1917-1920) І. Огієнко практично сформувався як український патріот-державник, як учений і громадський діяч, що глибоко усвідомлював високу роль церкви і релігії у розбудові Української самостійної соборної держави

 

Розділ 2. Іван Огієнко і боротьба за відродження Української автокефальної православної церкви в умовах національно-визвольної революції (1917-1920)

        Українська державність, яка народжувалася в період національно-демократичної революції 1917-1920 рр. , мала дати чітку відповідь на нагальні питання, політичного, соціально-економічного життя республіки, серед них – визначення статусу православної церкви та її участі в їх розв’язанні. Ця відповідальна місія покладалася на Центральну Раду як виразницю інтересів більшості українського населення, що проживало на теренах нашої держави.

         На той час православна церква в Україні виявилася в надзвичайно складному становищі  В релігійних навчальних закладах, що діяли в Україні, професорсько-викладацький склад та співробітники були переважно росіянами. За умов самодержавства церква перетворилася в одне із знарядь обрусительської політики в Україні, що легко простежується на всіх сторонах церковного життя.

         На єпархіальних з’їздах, що проходили у квітні-травні 1917 р. , зародилася думка про необхідність Всеукраїнського Собору. Це було характерно для частини православного духовенства, яке прихильно ставилося до національно-визвольного руху і підтримувало ідею українізації школи, відродження національних звичаїв, вживання рідної мови в державних установах тощо. При цьому йому доводилося долати жорстокий опір церковних служителів, загал яких становили “московські шовіністи”, контрі не бажали ніяких змін у своєму житті. [13]

         Українізацію української церкви вважала Українська Національна Рада, що виникла в Петрограді на початку квітня 1917 р. (голова о. П. Лотоцький), справою “надзвичайної ваги”. “Адже рідна Церква, душа українського народу, що завжди була його найсильнішою стороною в часи всенародного лихоліття, під важким чоботом московських царів, зовсім втратила свою духовну силу”3.

           Після лютого 1917 р. православному духовенству в

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные