Специфика проявления украинской религиозности в творчестве И. Огиенко

Україні певний час не вдавалося утворити власний керівний орган, який би займався справою вироблення статусу церкви в республіці, оскільки, на думку Д. Дорошенка, “молода українська державність. . . недооцінювала українського церковного руху і не дала йому потрібної підтримки”.

         Проте і  найменша можливість використовувалась послідовними борцями за відродження української автокефальної православної церкви.

         В числі таких був Іван Огієнко. У роки української національно-демократичної революції він проявив себе як непересічний діяч на державотворчому полі не тільки в галузі просвітницької, а й релігійної діяльності. Провідним у його житті був принцип: “Служити народові – то служити Богові”.

Щодо ставлення офіційних кіл Української держави до автокефалії православної церкви, то воно було висловлене на засіданні Кабінету міністрів 13 листопада 1918 р. , коли за відповідною доповіддю міністра ісповідань уряд вирішив: “Визнати, що православна церква на Україні повинна бути автокефальною і просити міністра ісповідань викласти точку зору на це питання Собору”. За цей документ голосувало 8 міністрів, 5 – проти, 1 – утримався. [14]

         І. Огієнко закликав український народ до церковної праці. “Відновімо ж, браття, - закликав він українців, - старі завіти нашої рідної автокефальної української церкви і однодушною церковною працею з’єднаймо різноманітні сучасні течії громадянства”

         Звертаючись до панотців, Огієнко просив їх святих молитов і благословення на свою працю, підкреслюючи: “Голосно заявляю Вам, що я віддам всі свої сили, аби збудувати на Вкраїні різне Українське церковне життя на славу Божу і на користь Україні”. [15]

         Огієнко, звертаючись до українського православного громадянства і вояцтва, закликав їх стати міцними лавами до Церковної праці, до відбудови православної Автокефальної Української Церкви, не цуратися України, своєї віри, бути лояльним до чужої віри. З’єднання всього українського народу, на його думку, будування Соборної України вимагає звернути увагу і на Церкву західних українців, на греко-католицьку Церкву. Він підкреслив: “Я буду служити й українському громадянству греко-католицької Церкви, потреби їх зустрінуть з мого боку щиру пошану і допомогу”.

         “Де нам знайти загальний грунт загартувати в міцну сталь всю людність на Вкраїні? – запитував у зверненні міністр. І сам відповідав: “Бог один, а ми всі його діти і поміж себе брати. З’єднаймося у гарячій Любові до незалежної Боголюбивої України і до її Автокефальної Церкви. З’єднаймося в непохитній вірі, що ми її будуємо. . . ”2

         Уже 18 вересня 1919 р. , Огієнко звернувся до всіх Преосвященних єпископів і архієпископів в Україні з наказом, в якому читаємо:

“Ваше Преосвященство Милостивий Архіпастирю!

         По закону Директорії Української Народної Республіки від 1-го січня 1919 р. державною мовою на Вкраїні єсть мова українська.

         Тому:

1)    Все діловодство по всіх церковно-державних установах, все діловодство й офіційне листування благочинних і приходських священників, всі записи метричні, всі резолюції і написи на офіційному листуванню повинно провадитися виключно державною українською мовою.

2)    Всі написи на установах духовного відомства, на вивісках, бляшках, штемпелях і печатках, всі бланки метричні і інших церковних документів повинні бути виключно українською мовою, і, де слід, з державним українським гербом.

3)    Плакати і всі світські написи в церквах, як знадвору, так і всередині і всі світські написи на річах в церкві

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные