Специфика проявления украинской религиозности в творчестве И. Огиенко

диякона, 10 жовтня – на ієромонаха, 11 жовтня – на архімандрита. Процес хіротонії (висвячення) на єпископа звершили над Огієнком 20 жовтня 1940 р. в Холмському кафедральному соборі три інших владики – митрополит Діонисій, архієпископ Празький – Саватій і єпископ Люблінський Тимофій. [24]

Серед тих, хто першим привітав і морально підтримав Іларіона у новій для нього ролі душ пастиря занедбаної і понівеченої Холмсько-Підляської єпархії, був митрополит УГКЦ Андрій Шептицький – справжній подвижник української справи в Галичині, який своїми мудрими діями справляв значний вплив на політичне життя Західної України

Інтенсивно займаючись своєю улюбленою науковою працею, виданням українських книжок, митрополит Іларіон і на новому місці не полишав свою повсякденну душпастирську діяльність. В його юрисдикції залишалися кілька православних українських парафій в Австрії та Німеччині – у Ляндеку, Брегенці, Пферцгаймі та ін.

18 вересня 1947 р. митрополит Іларіон прибув до Канади на запрошення громади Собору Св. Покрови, що вважається святинею українського православ’я на канадській землі. Він виявився в середовищі національно свідомих українців. Для них він став трудитися, не покладаючи рук.

 

Висновки

Іван Огієнко, рано втративши батька, змушений був працювати і одночасно навчатися. Під час навчання в Києві (спочатку у військово-фельдшерській школі, а потім в університеті) у нього під впливом частих відвідин вистав українського театру та оточуючого середовища спостерігається перше пробудження української національної свідомості.

Огієнко особливого значення надавав налагодженню поміж віруючими толерантних стосунків: він був уважний і до греко-католиків, і до римо-католиків, і до лютеран, і до православних, і до іудеїв, проявляв зразки толерантності, істинно християнської дієвої доброзичливості, спрямованої на рішучу допомогу кожному, хто її потребував.

Він здійснював ряд інших заходів по відродженню Української православної церкви, але втілити в життя ідею автокефалії не вдалося, оскільки українська революція потерпіла поразку, внаслідок чого до влади прийшли більшовики, які не визнавали церкви.

Проте Іван Огієнко вважав і не безпідставно, що українська ідея зазнала лише поразки, а не катастрофи. Дошукуючись причин поразки української революції, він зробив висновок, що однією з головних причин її поразки було невміння чи небажання влади залучити до процесу державотворення своєї єдиної української церкви.

Виходячи з цих обставин, Іван Огієнко в умовах еміграції, яка почалася для нього з родиною у листопаді 1920 р. , все більше переносить центр ваги своїх широких інтересів до церкви. Українському християнству він підпорядковує свій талант ученого-філолога, глибокі знання історика, мистецтво оратора, лектора, проповідника, хист перекладача й редактора.

 

Список використаних джерел і літератури

  1. Білан А. Іван Огієнко // Українська культура. – 1992. - №1. – С. 12-13.
  2. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х ч. – Ч. ІІІ. – К
    , 1991. – 542 с.
  3. Довгий О. З історії Української Церкви // Золоті ворота. – 1993. - №5.
  4.   Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. – Т. 1. Доба Центральної Ради // Березіль. – 1992. - №1. – С. 101-131.
  5. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К. , 1993. – 413 с.
  6.  Нестеренко А. Митрополит Іларіон – служитель Богові й народу // Ювілейна книга на пошану митрополита Іларіона. – Вінніпег, 1958.
  7.  Огієнко І. Українська культура. – К. : Довіра, 1992. – 140 с.
  8.  Огієнко
1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные