Общая и совместная собственность на землю

Спільна і сумісна власність на землю

 

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК право власності на землю в суб’єктивному смислі — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

В об’єктивному смислі — це сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею.

Правомочність володіння — це право фактичного (фізичного чи господарського) панування над певною земельною ділянкою.

Правомочність користування — це право власника земельної ділянки привласнювати її корисні властивості. У ЗК визначено спеціальні вимоги щодо цільового, раціонального й ефективного використання власником своєї земельної ділянки.

Правомочність розпорядження — це право власника вчиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану земельної ділянки, визначення її юридичної долі (угоди купівлі-продажу, дарування, міни та ін. ).

Земельна ділянка як об’єкт права власності — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній ростуть, а також на простір над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ст. 79 ЗК).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Основним Законом

Аналізуючи положення ЗК, можна виділити публічну та приватну форми права власності на землю. Різновидами першої є право державної та комунальної власності. Право приватної власності на землю поділяють на право власності громадян і право власності юридичних осіб.

Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 р. (з дня набрання чинності ЗК), земельні ділянки не повертаються (ч. 4 ст. 78 ЗК).

Види власності на землю

Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без такого (спільна сумісна власність). Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю (ст. 86 ЗК).

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) за добровільного об’єднання власниками належних їм земельних ділянок;

б) у разі придбання у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

в) за прийняття спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

г) за рішенням суду (ст. 87 ЗК).

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди — у судовому порядку.

Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладають у письмовій формі та посвідчують нотаріально.

Учасник спільної часткової власності має право: вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, а у разі неможливості виділення частки — вимагати відповідної компенсації; на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки; відповідно до розміру своєї частки на доходи від використання спільної

1 2

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные