Способы текстовой организации - парцелляция, присоединение, сегментация

Спираючись у своєму дослідженні на визначення І. Р. Гальперіна, який під текстом розуміє “витвір мовленнєвого процесу, наділений завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до різновиду цього документа, витвір, що складається із назви (заголовка) й ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, має певну цілеспрямованість і прагматичну настанову” [Гальперин 1981: 18], ми маємо на меті диференціювати засоби й способи організації тексту та простежити текстотвірний потенціал членованих синтаксичних структур, зокрема найактивніше представлених у художніх текстах парцельованих, сегментованих та приєднувальних конструкцій.

На нашу думку, зв’язність, безперервність і смислову завершеність тексту як пріоритетні текстові категорії забезпечують зовнішні засоби організації тексту – заміщувально-вказівна лексика; лексичні повторі із синтаксичним поширенням; частина прийменників, часток, слів перелічувальної семантики, що наділені лівобічною чи правобічною валентністю і здатні прогнозувати пре- чи постпозитивний контекст; текстотвірні сурядні сполучники тощо – й способи конструювання надфразної єдності, до яких ми зараховуємо парцеляцію, сегментування та приєднування, що витворюють експресивний синтаксис, вставні й вставлені конструкції, які, виступаючи способами членування мовленнєвого потоку на інтонаційно-смислові відрізки, здатні витворювати смислову поліфонію; пряму мову та діалог, для яких осередком вияву постає лише текст.

З-поміж одиниць експресивного синтаксису на сьогодні найактивніше досліджують парцеляцію, приєднування та сегментація, і хоча їх вихід у площину тексту беззаперечний, критерії розмежування таких структур і реєстр класифікаційних ознак кожного з аналізованих мовних явищ ще потребують конкретизації. Специфіка таких конструкцій писемного мовлення полягає у синтаксичній членованості як відхиленні від принципів синтагматичної прози, пов’язаній із розривом синтаксичних зв’язків як у межах речення, так і словосполучення [Акимова 1990: 87].

“Одна із головних причин сутнісних змін в граматичному ладі – посилення впливу розмовного синтаксису на письмове мовлення, домінуючий результат якого простежується на поступовому (а інколи й різкому) відході від “класичних” (усталених), синтагматично вивірених синтаксичних конструкцій з експліцитно виявлювальними типами і формами синтаксичного зв’язку й адекватними смисловими відношеннями, що відображають структурну і смислову цілісність” [Загнітко 2003: 136].

Найбільше розбіжностей викликає покваліфікування парцельованих і приєднувальних структур. Парцеляцію як явище експресивного синтаксису іноді ототожнюють або розглядають у межах приєднування, але йдеться хоча й про подібні, та далеко не ідентичні фігури. Так, поняття парцеляції увів до наукового обігу О. Ф. Єфремов у роботі “Язык Н. Г. Чернышевського”, вміщеній у “Вчених записках Саратовського педагогічного інституту” 1951 року (посилаємося на дані статті Н. П. Плющ “Парцеляція як засіб експресивного синтаксису”), де  парцеляцію названо розчленування єдиної граматичної структури на частини.

Що ж до приєднувальних конструкцій, то до них зараховують іноді лише формально подібні структури, сутнісно абсолютно відмінні. Приєднування як синтаксичне явище, особливий тип зв’язку, одноплощиний із сурядністю та підрядністю, потрактовано в працях Л. В. Щерби, С. Є. Крючкова, Н

С. Валгіної, як відношення, що реалізується у межах гіпотаксису та паратаксису, – у О. М. Пєшковського, І. О. Попової; як синтаксично-стилістичне явище його визначають В. В. Виноградов, М. С. Поспєлов, О. І. Єфімов, Н. Ю. Шведова (про еволюцію поглядів стосовно парцеляції й приєднування див. роботу Ю. С. Дулалаєва).

У сучасному розумінні, приєднування – це послідовне доповнення інформативного тла речення відповідними кваліфікаційно-характеризуючими величинами, що полягає у вираженні певних смислових відношень типу додавання, уточнення і характеризації попереднього компонента [Загнітко 1998: 6-7]: Навіть здалеку було видно, якими захопленими очима він дивиться на неї. На маленьку, не дуже красиву, проте струнку і добре збудовану жінку з коротким волоссям (Я. Дубинянська. Слабка жінка).

Класифікаційно-диференційні ознаки парцельованих і приєднувальних конструкцій

1 2 3 4 5 6