Средневековая литература: классификация, направления и жанры

окремою особистістю до спроб розкрити її внутрішній світ. Суворий воїн більш ранніх епох перетворюється на вишуканого лицаря, література про якого переключає увагу з його злитності з народом до суто індивідуальних проявів — кохання (куртуазна поезія) та особистих подвигів (лицарський роман). Паралельно з'являється й поняття індивідуального авторства. Лицарська поезія представлена лірикою трубадурів (Бернарт де Вентадорн), труверів і міннезінгерів (Вальтер фон дер Фогельвейде), а лицарський роман переважно циклом про легендарного короля Артура (Кретьєн де Труа, Вольфрам фон Ешенбах).

Міська література

Міська література на противагу захопленню військовою звитягою та куртуазною галантністю лицарів або аскетизмом святих, понад усе цінує розважливість, кмітливість, здоровий глузд, спритність та сміх — у всіх його проявах («Роман про Лиса», Франсуа Війон). Міська література відзначається дидактизмом, повчальністю. В ній відбилась твереза розсудливість, практицизм, життєва стійкість городян. Широко використовуючи засоби гумору та сатири, вона вчить, висміює, викриває. Стиль цієї літератури відповідає потягу до реалістичного зображення дійсності. На противагу куртуазії рицарської літератури, міську літературу відзначає «приземленість», здоровий глузд, а також грубуватий гумор, жарт, що іноді межує з натуралізмом. Мова її близька до народної мови, міської говірки. Представлена міська література жанрами епосу, лірики, драми. Найбільшого розквіту вона досягла у Франції.

Перед-Ренесанс

Іноді в окремий період виділяють Перед-Ренесанс, хоч в інших випадках його відносять до пізнього середньовіччя, як правило, до міської літератури. Це творчість Данте Аліг’єрі (1265—1321), автора «Нового життя» та «Божественної комедії»

У світобаченні, політичних та моральних поглядах, естетиці Данте тісно переплелись середньовічні та ренесансні елементи. Те ж стосується англійського письменника Джефрі Чосера (1340—1400), автора «Кентерберійських оповідань» та ще одного італійця — Джованні Боккаччо (1313—1375), що створив «Декамерон». Останнього вітчизняне літературознавство традиційно відносить до Відродження, але у західному погляди не такі однозначні. Твори цих письменників, повторюючи всі наявні моделі оповідання історій, стали жанровим підсумком середньовічної літератури, водночас відкриваючи нові, гуманістичні обрії для подальшого руху культури.

Середньовіччя на Сході

У літературах Сходу теж вирізняється доба Середньовіччя, проте її часові рамки дещо інші, як правило, її завершення відносять аж до 18 століття.

Середніми віками історики називають величезний проміжок часу — з моменту падіння Римської Імперії до початку буржуазних революцій. В історії літератури і мистецтва Зах. Європи вирізняють власне епоху Середньовіччя — зародження, розвиток і розквіт феодального ладу та його культури — і епоху Відродження.  

Напрями та жанри в літературі середньовіччя

  Література середніх віків мала переважно викривальне спрямування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від німецького - бродячі люди), які вперше з'явились у Німеччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумною, бешкетною, а отже дуже далекою від аскетичних ідеалів середньовіччя - вони оспівували безтурботні веселощі, вільне життя, викривали зажерливість католицького духовенства.

   У XI-XII ст. сформувався героїчний епос. Найбільш відомим твором цього жанру у Франції стала "Пісня про Роланда", у якій підступній зраді протиставляється патріотична вірність. Задля свого сеньйора головний герой готовий витерпіти великі страждання і, навіть, віддати своє життя. Видатною пам'яткою німецького героїчного епосу є "Пісня про Нібелунгів", у якій розповідається про загибель

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы