Средние века как эстетическая эпоха - рыцарский романтизм, карнавальный натурализм

План

1. Середні віки як естетична епоха

2. Рицарський романтизм

3. Карнавальний натуралізм

Використана література

Середні віки як естетична епоха

Для Середньовіччя Бог - мудрість, благо і вища краса; краса світу і людини пояснюється Богом.

Естетика цієї епохи пов'язана з теологією. Тертуллиан (кінець II ст. н. е. - 230 р. ) заперечує мистецтво (християнська реакція на античне, язичницьке мистецтво). Він засуджує театральні видовища за удаваність, що викликало гоніння на ігрища і "бісівські пісні".

Принципи середньовічної поетики: правдоподібність, іносказання, алегорія, символічність образів, акцент на зображенні дивного, надприродного, потойбічного. Л. Фейєрбах, відмічає, що у відмінності від образів релігії витвору мистецтва не вимагають визнання своїх образів за реальність. Визнання образів середньовічного мистецтва за реальність диктувалося естетичним принципом правдоподібності і релігією (події життя Христа - події всесвітньо - історичні).

Середньовічна поетика будувала і трактувала твори в чотирьох сенсах:

1. ) граматичному, або буквальному;

2. ) алегоричному;

3. ) моральному;

4. ) анагогічному.

В середні віки церква чинить визначальний вплив на мистецтво

Особа спрямована до неземного, піднесеного. Цьому якнайповніше відповідає соборна архітектура і іконопис. Архітектура забезпечується матеріально-технічними засобами, розвиток її стимулюється.

Середньовічна культура багата і різноманітна і не виправдовує того, що народилося у відродженицькій і просвітницькій полеміці з нею уявлення "про десять віків мороку". Д. Чижевский нарікав, що естетика не позначила художні напрями середньовічного мистецтва.

Художня концепція в епоху Середніх віків включає три художні напрями:

1. рицарський романтизм;

2. сакральний алегоризм;

3. карнавальний натуралізм.

Художні напрями середньовічного мистецтва об'єднують історична реальність, що створила їх, і єдина духовна основа - християнська ідеологія.  

Рицарський романтизм

Важливу роль у рицарській культурі відіграв такий епічний жанр середньовічної куртуазної літератури як рицарський роман, який пройшов складний шлях розвитку.

Виник рицарський роман у XII ст. Основним ареалом народження нового жанру були центральні і північні області Франції. Джерелами формування рицарського роману стали: антична спадщина,яка давала можливість співставлення нових героїв з героями античної доби, насамперед з Олександром Македонським; християнська традиція як певне моральне підґрунтя, що протиставляло християнина - рицаря "невірному" і давало відчуття приналежності до християнського світу; фолкльор (кельтські легенди, перекази). Саме ці фактори були визначальними для генези рицарського роману.

В залежності від тематики романів їх мажна поділити на три цикли: античний, британський і візантійський.

Першою спробою рицарського роману являються переробки творів античної літератури, а саме ром ан про Олександра Македонського. Це своєрідна прелюдія до куртуазного роману, тому що любовна тема у ньому відсутня, а головне завдання автора зводиться до показу вершини земної величі, якої може досягнути кожна людина і владу долі над нею.

Могутній завойовник античності в "Романі про Олександра" постає

середньовічним європейським рицарем. Олександр отримав від фей у

1 2 3 4 5