Становление этики как науки
План
Становлення етики як науки.
Етичні ідеї Стародавнього світу та епохи Середньовіччя.
Етичні вчення Нового часу. Західна етична думка XX століття.
Історія етичної думки в Україні
Використна література.
Становлення етики як науки
Етика − це вчення, яке пояснює природу моралі, її генезис, структуру та місце в суспільстві, складний і суперечливий світ моральних відносин, вищі прагнення людини, основи розпізнання добра і зла й окреслює загальнолюдські орієнтири моральнісного життя. Етику ще називають практичною філософією, оскільки вивчають не лише для того щоб дізнатися, що гаке доброчесність, а щоб стати доброчесним, а її кінцевим результатом мають бути не лише знання, а вчинки та високоморальна поведінка особистості. Водночас сфера моральності охоплює неповторний світ суб'єктивних переживань, ідеалів, прагнень. Це одвічні питання добра із зла сенсу життя і ставлення до смерті, честі і підлості людини, сорому, совісті і любові.
Отже, етика − це філософська наука ("практична філософія"), головним предметом вивчення якої є мораль.
Термін "ethos" із часів Гомера мав значення місце перебування, пізніше у грецькій натурфілософії використовується для означення якостей людини як вдача, характер.
Мораль − це предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчається. Так, традиційно філософія включає в себе онтологію (вчення про буття), гносеологію (вчення про пізнання), антропологію (вчення про людину), і її етику (вчення про мораль). Ще Аристотель та його учні назвали науку, яка вивчає етичні чесноти, "етикою". Саме термін "етичний" необхідний був філософу для позначення чеснот, що стосуються людського характеру, вдачі (добрий, сміливий, справедливий) на відміну від діаноетичних (пов'язаних з мисленням) − розумний, розсудливий
Російський філософ В. Соловйов (ХІХ-ХХст. ) родоначальником етики називає Канта, наголошуючи на тому, що протягом досить довгого часу моральні питання розглядаються в контексті психології, антропології, богослов'я, але етика не виступає як самостійне вчення. Кант розробив "чисту моральну філософію" як самостійну науку. На його думку, моральнісна поведінка випливає не з корисливості чи з нахилу, а лише з поваги до морального закону. Вона має свою специфіку, свої особливі принципи і закони.
Етика − наука специфічна, бо досліджує не лише мораль як належне, а й як багатогранний, суперечливий моральнісний світ людської особистості. Тому орієнтується не лише на сферу розуму, але і на внутрішній світ людини (почуття, емоційні стани, переживання; душевні хвилювання), сприяючи формуванню ціннісного світу особистості. Охопити це все допомагає поняття "моральність". У Гегеля мораль і моральність − послідовні ступені розвитку об'єктивного духа, причому моральність тлумачиться як більш розвинута, наповнена життєвим і соціальним змістом.
Мораль − з латинської "mores" − звичай, характер, вдача. Мораль − це сукупність принципів, норм, які регулюють і направляють дії людей з позицій належного.
Моральність − втілення даних принципів, вимог, норм у реальній поведінці людей та стосунках