Становление этики как науки

План

Становлення етики як науки.  

Етичні ідеї Стародавнього світу та епохи Середньовіччя.  

Етичні вчення Нового часу. Західна етична думка XX століття.  

Історія етичної думки в Україні 

Використна література.  


Становлення етики як науки

Етика − це вчення, яке пояснює природу моралі, її гене­зис, структуру та місце в суспільстві, складний і суперечливий світ моральних відносин, вищі прагнення людини, основи розпізнання добра і зла й окреслює загальнолюдські орієнтири моральнісного життя. Етику ще називають практич­ною філософією, оскільки вивчають не лише для того щоб дізнатися, що гаке доброчесність, а щоб стати доброчесним, а її кінцевим результатом мають бути не лише знання, а вчинки та високоморальна поведінка особистості. Водночас сфера моральності охоплює неповторний світ суб'єктивних переживань, ідеалів, прагнень. Це одвічні питання добра із зла сенсу життя і ставлення до смерті, честі і підлості людини, сорому, совісті і любові.

Отже, етика − це філософська наука ("практична філософія"), головним предметом вивчення якої є мораль.

Термін "ethos" із часів Гомера мав значення місце перебування, пізніше у грецькій натурфілософії використовується для означення якостей людини як вдача, характер.

Мораль − це предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчається. Так, тради­ційно філософія включає в себе онтологію (вчення про буття), гно­сеологію (вчення про пізнання), антропологію (вчення про людину), і її етику (вчення про мораль). Ще Аристотель та його учні назвали науку, яка вивчає етичні че­сноти, "етикою". Саме термін "етичний" необхідний був філософу для позначення чеснот, що стосуються людського характеру, вдачі (добрий, сміливий, справедливий) на відміну від діаноетичних (пов'язаних з мисленням) − розумний, розсудливий

Однак, етика виокремлюється в самостійну дисципліну лише в XVIII ст. , що обумовлювалось складністю її предмета та охопленням в реальному житті моральними принципами всіх видів діяльності людини (адже моральними проблемами займаються історики, соціологи, богосло­ви, педагоги тощо).

Російський філософ В. Соловйов (ХІХ-ХХст. ) родоначальником етики називає Канта, наголошуючи на тому, що протягом досить довгого часу моральні питання розглядаються в контексті психоло­гії, антропології, богослов'я, але етика не виступає як самостійне вчення. Кант розробив "чисту моральну філософію" як самостійну науку. На його думку, моральнісна поведінка випливає не з корис­ливості чи з нахилу, а лише з поваги до морального закону. Вона має свою специфіку, свої особливі принципи і закони.

Етика − наука специфічна, бо досліджує не лише мораль як на­лежне, а й як багатогранний, суперечливий моральнісний світ людсь­кої особистості. Тому орієнтується не лише на сферу розуму, але і на внутрішній світ людини (почуття, емоційні стани, переживання; душевні хвилювання), сприяючи формуванню ціннісного світу осо­бистості. Охопити це все допомагає поняття "моральність". У Гегеля мораль і моральність − послідовні ступені розвитку об'єктивного духа, причому моральність тлумачиться як більш роз­винута, наповнена життєвим і соціальним змістом.

Мораль − з латинської "mores" − звичай, характер, вдача. Мо­раль − це сукупність принципів, норм, які регулюють і направля­ють дії людей з позицій належного.

Моральність − втілення даних принципів, вимог, норм у реаль­ній поведінці людей та стосунках

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12