Становление украинского театра на территории Ровенской

Тяжкі то були часи.

Двадцять другого червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Майже увесь центр вздовж головної вулиці від річки Устя головпошти було зруйновано повітряним нападом. 28 червня місто Рівне було окуповане німецькими військами, а 20 серпня його оголошено центром Рейхскомісаріату України, в якому розташувались численна кількість армійських підрозділів, поліцейських і каральних загонів, формувань СС, СД та ін. У вересні було введено посаду гебітскомісара, яку очолив доктор Бейєр, і організована Міська управа під орудою Полікарпа Васильовича Бульби. З 1 листопада в Рівному було встановлено комендантську годину з 19. 00 до 06. 00.

Упорядження роботи театру формувалось, не зважаючи на фашистський режим, у напрямку тісного контакту з народом, прагненням зберегти і звеличити українську культуру та її духовність. Театр намагався стати мистецьким механізмом збереження нації. На тлі фашистського нищення культурних цінностей потрібно було шукати нових шляхів протидіяння. І першим до дії став український класичний репертуар. У надзвичайних обставинах гостро проявилась його патріотична суть. Твори українських класиків, побудовані на конфліктних ситуаціях XIX-початку XX століття між пригнобленими та визискувачами, викликали загострену реакцію глядачів на несправедливість і насильство в сучасних на той час умовах життя.

Обминаючи загрозу, афіші та програми друкували двома мовами: українською та німецькою, щоб відвернути увагу німців від „сумнівних” мотивів деяких п’єс і різних культурологічних заходів. Театр виконував окупаційну повинність, обслуговуючи німецьку армію. Всупереч контактам з політикою, театр намагався виявити своє ставлення до фашизму, як до антинародного режиму

Перебуваючи в стані анабіозу морального конфлікту, при якому життєві процеси різко притамовуються у несприятливих умовах, незважаючи на окупацію та приниження, які зазнала більшість рівнян при зустрічі зелених мундирів німецької солдатчини на вулицях міста, актори продовжували займатися своєю професійною справою.

В останній декаді серпня 1941 року в театрі Зафрана (так його називали завжди, нині на його місці – Народний дім), зібралися розгублені актори й вирішували питання про початок нової театральної справи.

Сформоване на той час Управління мистецтв під керівництвом „Просвіти” всіляко сприяло формуванню театральної групи. „Просвіта” в Рівному, яка бере свій початок із 1917 року і була заборонена польської поліцією, а потім і радянською владою у 1939 році, перебувала увесь час під наглядом окупаційної влади. Але це просвітян не лякало. Значний внесок в організацію цього питання вніс культосвітній референт рівненської „Просвіти” Федір Темнюк і фінансовий референт Григорій Грибок. За їхнім сприяння директором театру був призначений колишній актор російської антрепризи В. Вікторський (Роземблюм), у якого був великий досвід роботи, а режисером став А. Баженов-Занудько, у минулому режисер київського театру ім. І. Франка та інших театрів України.

„Просвіта” відіграла значну роль у справі піднесення культури й особливо театру. Під її керівництвом були організовані курси диригентів і режисерів для керівництва аматорськими художніми колективами. Від першого дня організації театральної справи творчий склад почав працювати над комедією І. Карпенка-Карого „Мартин Боруля”. І після майже  місячної підготовки, 14 вересня 1941 року, відбулося нове відкриття Рівненського міського українського драматичного театру.

Однак, театр, заангажований ворогом для задоволення власних потреб, мав завдання обслуговувати в першу чергу німецьких вояків та урядовців. Інколи актори змушені були припиняти

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные