Становление украинского театра на территории Ровенской

гру через зайнятість приміщення владними підрозділами, а прибуткові кошти часто конфісковували на користь німецького Червоного хреста. Але навіть за таких умов театр намагався зберегти свій творчий потенціал. На той час його колектив складався із 7-х оркестрантів, 6-х осіб балетної групи і 13-ти драматичних акторів. Після гучного успіху вистави „Мартин Боруля” у творчий склад почали залучати бажаючих аматорів на посади акторів.

У жовтні відбулася прем’єра вистави „Наталка-Полтавка” за комедією І. Котляревського. Для подальшої роботи до репертуару були включені п’єси М. Старицького „Ой, не ходи, Грицю, тай на вечорниці” і трагедія німецького драматурга Ф. Шиллера „Інтрига та кохання”. Німецьку п’єсу неохоче брали до репертуару, але на це була вказівка з боку голови Рівненської міської управи П. Бульби.

Художня якість сценічного мистецтва цього періоду була неоднозначною. Вона віддзеркалювала співіснування аматорства з професіоналізмом. Згодом до театру під керівництвом В. Вікторського приєдналася частина акторів з російського театру антрепризи З. Кельчевської, і робота продовжувалася при повному узгодженні з умовами існування. Отож, життя за повної небезпеки тривало. Люди жадали налагодити нормальне функціювання міста, хотіли жити, працювати, думаючи, що нова влада прийшла на довго.

Серед тих, хто над усе сприяв розвитку Рівненського театру у воєнні роки, не можна обминути мовчанням світлого імені Анатолія Арсеновича Демо-Довгопільського – одного з визначних і славетних артистів Рівненського театру цього періоду.

У кінці липня 1941 року, згадують його сучасники Г. Наживенко та Є. Ковшецький, до Рівного з Кракова (Польщі) приїхала сім’я Демо-Довгопільських

Разом з Анатолієм Арсеновичем приїхала його дружина Ольга Сергіївна, малолітні сини Ярослав та Богдан, і його мати Серафима Миколаївна.

Хоча, народився А. Довгопільський у Санкт-Петербурзі (13 січня 1907 р. ),юнацькі роки пройшли у Рівному, коли батько Арсен Довгопільський був директором банку УНР. У 1925 році Анатолій вчився у Рівненській українській гімназії. Після закінчення учбового закладу поїхав до Варшави, де здобув фах режисера-балетмейстера. До 1935 року працював у Варшаві як балетмейстер і до 1938 року мав артистичні турне по Європі, Америці, Азії. Виступав також у хореографічних ревю разом з дружиною у Лондоні, Нью-Йорку, Парижі. Мав свої студії. У 1938 році обіймав посаду балетмейстера-режисера в революційному театрі Карпатської Січі „Летюча естрада” в місті Хуст, на той час столиці Карпатської України.

Переїзд сім’ї Довгопільських з Польщі в Рівне був ностальгічним бажанням матері – туга за Україною. Не звертаючи уваги на воєнне лихоліття , у сина з’явилася можливість виконати бажання Серафими Миколаївни. Жила вона у найманій квартирі на вулиці Міцкевича, 65(будинок нині знесений), а сім’я А. Довгопільського найняла половину приватного будинку на вулиці Дикій, (пізніше вулиця Студенна) у пані Кошецької (похована на Тинівському кладовищі).

Постать Анатолія Арсеновича Демо-Довгопільського – невтомного митця і борця за Україну, пристрасного націоналіста-мельниківця, прихильника творчості О. Ольжича, У. Самчука, балетмейстера, режисера, актора, драматурга, публіциста в історії Рівненського театру періоду 1941-1945 років неперевершена. Він шукав забуття кривавих примар війни і лише в театрі знаходив відпочинок душі і тіла. До цього ще слід додати , що він був редактором газети „Волинь”.

У найманому будинку на вулиці Дикій було чотири просторі кімнати. З перших днів проживання А. Довгопільський почав формувати театральну студію у новому

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные