Становление украинского театра на территории Ровенской

style="text-align: 17 вересня 1939 року відбувся історичний акт возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Закінчився період білопольського свавілля  і відкрилася історичного буття в межах однієї державної структури. Було покладено край соціальному і національному гнобленню трудящих мас Західної України. Деякі державні заходи Рад принесли західним українцям конкретні покращення: для трудящих польського краю, для діячів рідної культури, у тому числі й театрального мистецтва, настала нова, віками вимріяна пора. На Рівненщині засяяла у повному обсязі безсмертна плеяда корифеїв українського театрального мистецтва: М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, І Франка, Л. Українки та багатьох інших діячів культури, твори яких через цензурні утиски не звучали на підмостках сцени та майданчиках раніше.

Якщо аналізувати мистецькі вимоги 20-30-років, то можна прийти до висновку, що у мистецьких напрямках бракувало професіоналізму, художньої цілісності, досконалості в режисурі та акторській майстерності. Усе створювалося на аматорському ентузіазмі, на великому бажанні не втратити національні художні цінності, які вигартовувалися на протязі минулих століть.

20 вересня за ініціативою колишнього актора багатьох мандрівних театрів В. Вікторського (Роземблюм) на руїнах приватної антрепризи З. Кельчевської-Шликової в місті було утворено „Спілку працівників мистецтв”, яка об’єднала у своєму осередку художників, артистів театру та цирку.

24 вересня актори, які намагалися не втратити творчого потенціалу, об’єдналися у театральну трупу, і в приміщенні театру Л. Зафрана, який на той час (тимчасово) був оголошений Будинком Червоної Армії, грали російською мовою виставу за п’єсою О. Островського „Без вини винуваті”. Це була репертуарна вистава, яка на протязі тринадцяти років не сходила з афіш у Польщі та Білорусі та в театрі приватної антрепризи З. Кельчевської-Шликової, яка виступала в головній ролі Кручиніної. Виконавцями сценічних образів були: Незнамов – В. Вікторський, Карінкіна – М. Портянко, Галчиха – К. Петросян, Муров – Г. Шапіро-Шарро, Міловзоров – О

Сіверський. Режисер-постановщик М. Катеринов.

На урочистому відкритті першого театрального сезону 1939 року, з палким привітанням виступив В. Вікторський, який в кінці промови підкреслив, що: „. . . день відкриття професіонального театру в місті Рівне – знаменитий день, день торжества театральної культури на Поліссі”.

Перший театральний колектив у 1939 році комплектувався переважно за рахунок артистичних індивідуальностей, які за часів панської Польщі з різних причин залишали Рівне, та аматорів театральних колективів. До творчого складу увійшла група місцевих аматорів, серед них були винятком М. Портянко, М. Калинович та Н. Сокіл.

24 жовтня нова влада організувала вибори делегатів до Народних зборів Західної України. Члени „Спілки працівників мистецтв” під час підготовки до виборів організували виступи артистів з концертними програмами на виборчих дільницях. Було створено невеличкий аматорський симфонічний оркестр, дві естрадні бригади і циркову феєрію. Актори драми виконували уривки з вистав, які наспіх готувалися, пригадуючи, хто і які ролі виконував в інших театральних колективах. Саме у цей час почали запроваджуватися аматорські театральні колективи та новий драматичний жанр художньої агітбригади, який раніше Західною Україною на практикувався.

У листопаді частина акторів російської драми репрезентували комедію за п’єсою М. Гоголя „Женитьба” та одноактну за п’єсою І. Крилова „Урок дочкам”. Цей окремий творчий колектив грав переважно ті спектаклі, полі в яких безкомпромісно розподілялися  між акторами, які працювали в театрі З. Кельчевської-Шликової, й одночасно добирався акторський склад з аматорів художньої самодіяльності для організації Українського театру.

<< 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные