Становление украинского театра на территории Ровенской

На початку жовтня в міській військовій комендатурі був утворений тимчасовий відділ народної освіти, якому доручалося опрацювати інструкцію  щодо упорядження вже державного Українського театру і здійснювати контроль за роботою „Спілки працівників мистецтв”.

В. Вікторський, який згуртував навколо себе кращу частину творчої інтелігенції з українських та російських мандрівних театрів, продовжував очолювати театральну справу і на посаду режисера був призначений Г. Шапіро-Шарро – в минулому режисер класичної мелодрами і комедії „Вільного театру” в Санкт-Петербурзі. 10 жовтня 1939 року ще не повністю сформований молодий український театр було передано під юрисдикцію міському відділу Народної освіти. Відразу була скасована марочна система заробітної платні. 10 листопада артисти отримали перший грошовий аванс. Указом Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року серед інших регіонів Західної України місто Рівне було оголошено центром Рівненської області. З цієї нагоди за наказом Ради Народних Комісарів та ЦК КП(б)У в Рівному почав діяти Державний український обласний театр, у складі якого працювали актори: В. Вікторський (Роземблюм), М. Калинович, М. Мезенцев, Д. Мілянов, О. Мошков, П. Орловський, М. Остроушенко, М. Портянко, К. Петросян, І. Руденко, О. Сіверський (Моханько-Данілевич), Н. Сокіл, М. Тарановський, Г. Шапіро-Шарро, О. Шнейдер та оркестрова група з одинадцяти осіб.

10 лютого 1940 року обласна газета „Червоний прапор” на своїх шпальтах сповіщала: „. . . В Ровно організовано Державний обласний український драматичний театр. Тепер дирекція театру добирає акторський персонал, готує приміщення. Урочисте відкриття сезону новоорганізованого театру намічено на день виборів депутатів до Верховної ради СРСР і УРСР(24 березня 1940 р. ). Сезон відкривається п’єсою К. Треньова „Любов Ярова” у постановці режисера М. Катеринова. ”

На початку 1940 року до цієї незначної маленької творчої групи, яка на той час іноді виїздила у районні центри  області зі своїми двома виставами, прийшли нові актори: А. Трощанівський, К

Петрова, П. Маньковська-Занудько, В. Косенко з Вінницького театру, І. Залізняк-Золотніченко з театру імені І. Франка, Н. Чорна з Одеського театру імені Жовтневої революції (тепер театр ім. В. Василька), Л. Калачевська після закінчення театральної студії у Київському театрі ім. Л. Українки, М. Загорняк, О. Даниленко. відбувся відбір артистів у балетну групу, де режисером-педагогом – на той час була така посада в театрах, - був призначений А. Баженов-Занудько, який закінчив музично-драматичну школу ім. М. Лисенка та працював режисером в театрі ім. І. Франка в Києві. Йому судилося бути фундатором Рівненського музично-драматичного театру. За його рекомендаціями на посаду чергових режисерів були запрошені О. Перегуда та М. Катеринов. На посаду директора театру зголосився Сергій Павлович Тесленко, який був переведений з міста Суми замість В. Вікторського, який продовжував працювати на посаді актора.

Відразу постало питання про формування репертуару, в якому чільне місце повинна була займати радянська драматургія. Йшлося не про скасування двох попередніх спектаклів та концертних програм, а про те, щоб у першу чергу звернутися до української класичної спадщини. І все ж театр запланував включити до роботи п’єсу К. Треньова „Любов Ярова”, комедію Л. Юхвида „Весілля в Малинівці” та драму Ф. Шиллера „Підступність і кохання”, яка була майже готова до втілення на сцені, необхідно було лише зробити переклад на українську мову. Її багато років грали в російському театрі З. Кельчевської-Шликової, де вона сама виконувала роль Луїзи Міллер.

У Рівненському обласному архіві зберігається фотокопія телеграми з Москви від К. Треньова і відповідь творчого складу театру, вміщена в газеті „Червоний прапор” за 12 березня 1940 року.

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные