Строение земли

набрякають, запливають, стають липкими, а при підсиханні вони зцементовуються, розтріскують­ся і розпадаються під час обробітку на злиті і тверді брили.

Каштанові грунти сформувалися у зоні Сухого Степу в посушливих умовах при середньорічній кількості опадів 300-350 мм під зрідженим трав'янистим покривом. У результаті в грунт поступає значно менше органічних решток, кореневі системи, споживаючи вологу опадів, проникають на меншу глибину і це обу­мовлює невелику потужність їх профілю. Загальна потужність профілю у глинистих відмінах сягає 50-60 см і дещо більшою є в суглинистих.

Каштанові грунти поділяються на три типи: темно-каштанові з вмістом гумусу 3,0-4,0%, каштанові - 2,5-3,5 і світло-каштанові - 2,0-2,5%. На території України в зоні Сухого Степу світло-каштанові грунти не зустрічаються, а сформувалися лише темно-каштанові і каштанові. Перші утворились під типчаково-ковильними степами. Характерною ознакою їх є чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом, яку можна визначити як морфологічно, так і за даними механічного аналізу. Порівняно з чорнозе­мами південними солонцюватими горизонт вимивання проявляється чітко лише за ущільненням і призма­тичною структурою.

Каштанові грунти поширені вузькою смугою в Присивашсько-Причорноморській зоні і не утворюють суцільних масивів, а залягають у комплексі зі солонцями каштановими. Ознаки солонцюватості в них до­бре помітні, краще розпізнаються гумусовий елювіальний та ілювіальний горизонти. Ці грунти мають мен­шу глибину гумусового шару, ніж темно-каштанові. Карбонати скипають на глибині 40-45см, максималь­не їх нагромадження на глибині 50-55 см, гіпсу - 150-170 см, легкорозчинних солей - близько 2 м

Умови грунтоутворення в зоні Лісостепу відрізняються від умов Полісся. Клімат характеризується меншою кількістю опадів (450-550 мм) і вищою середньорічною температурою повітря. За рельєфом територія Лісостепу - підвищена рівнина з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні грунтоутворюючі породи - леси і лесовидні суглинки, вони мають багатший мінеральний і хімічний склад, містять до 15% СаСОз, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в грунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура грунту).

Грунтовий покрив лісостепової зони представлений двома найбільш поширеними типами: чорноземами (типовими, опідзоленими, вилугуваними, і реградованими], які сформувались під трав'янистою рослинністю, і сірими опідзоленими (світло-сірими, сірими та темно-сірими), що утворились під лісовою рослинністю.

Чорноземами типовими називають грунти, в яких найбільш виражені ознаки їх утворення: інтенсивне нагромадження гумусу, азоту та зольних елементів, неглибоке вимивання карбонатів, поступовий перехід від гумусового горизонту до не гумусової материнської породи тощо.

Вміст гумусу в цих грунтах найвищий - 4-6%, запаси його можуть досягати 500-600 т/га, ємність катіонного обміну - 30-50 мг - екв/100г грунту, реакція грунтового розчину - слабо кисла або нейтральна, високий вміст поживних речовин.

Чорноземи опідзолені та вилугувані мають меншу потенціальну родючість порівняно з типовими, але містять досить багато гумусу (3-5%) й елементів живлення. Формування цих грунтів має степову і лісову фази розвитку. Про це свідчить, з одного боку, наявність великої кількості кротовин, глибока гумусність профілю, якісний склад гумусу, де переважать гумінові кислоти, зв'язані з Са, а з іншого, - глибоке скипан­ня карбонатів, насиченість основами, кислотність, помітна диференціація за елювіально-ілювіальним типом.

Чорноземи реградовані поширені на межі чорноземів опідзолених і типових. Ці грунти розглядаються як результат окультурення чорноземів опідзолених і вилугуваних та темно-сірих опідзолених грунтів у процесі зміни лісової рослинної формації на

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Похожие работы