Структура публицистического текста - общие подходы
Усі види суджень грунтуються на об'ємних зв'язках понять. Тому, на нашу думку, судження — це насамперед упорядкована послідовність елементів, що складають обсяг поняття. Думається, що при складанні плану потрібно витримати єдину основу поділу. Ця основа дозволяє із множини предметних зв'язків, різноманітності відношень реальної дійсності відібрати певне, цілісне, необхідне в даному разі, а також забезпечує жорсткість та визначеність при групуванні матеріалу. Отже, логіка ідей повинна відображати логіку розвитку явищ.
Послідовність розкриття теми залежить від характеру відношень між поняттями. Розрізняють поняття тотожні (по-різному характеризують один і той же предмет), протилежні (обсяги не збігаються, зміст одного заперечує зміст іншого, зберігається можливість середнього варіанта), суперечливі (також не збігаються обсяги, зміст одного заперечує зміст іншого, але без збереження можливості середнього варіанта), співвідносні (обсяги не збігаються, зміст одного визначається змістом іншого, але послідовність викладу не регламентують), підпорядковані та підпорядковуючі (обсяг одного входить в обсяг іншого, допускається індукція та дедукція), підпорядковані третьому (обсяги не збігаються, входять в обсяг загальнішого поняття, допускається вільна послідовність, індукція чи дедукція щодо загальнішого поняття), поняття, що перетинаються (частковий збіг обсягів, допускається рух викладу від спільного до відмінного і навпаки).
У минулому правила та прийоми побудови тексту пропонувала класична риторика, яка характеризувалася, по-перше, практичною спрямованістю, конкретністю визначень та рекомендацій; по-друге, стрункістю та цілісністю теорії, що грунтувалась на використанні досягнень логіки, психології та граматики для організації мовлення — а отже, тексту.
Риторика охоплювала всі сторони красномовства — від розробки матеріалу до техніки мовлення. Особлива увага приділялася доказовості мовлення
Особлива роль відводилася загальним місцям, які служили для емоційного підсилення доказів (наприклад, міркування щодо поваги до людини, до законів, до держави та ін. ). Притаманні всім типам мовлення загальні місця не були закріплені за певними контекстами.
Аргументи поділялись на природні (наприклад, свідчення очевидців) й штучні (встановлення логічного зв'язку між різними фактами). Для аргументованого розгортання теми служили опис, зображення факту, події.
Опис міг бути послідовним, поширеним або стислим залежно від цільової настанови. У мовленні виділялось чотири частини: вступ, виклад, доведення (або розробка) та висновки. Якщо ж мовлення, окрім усього, ще й деталізувалося, то до названих частин додавалось визначення теми, спростування доказів опонента, відступ. Як прийом використовувалася деталізація. Вона, у свою чергу, створювала враження повноти, вичерпності теми та емоційно-психологічної напруги викладу.
Поверхнева структура як засіб сприйняття тексту. Текст — це сукупність мовленнєвих дій, здійснюваних для досягнення певної комунікативної мети. Комунікативний намір автора виявляється у різних композиційно-мовленнєвих формах (повідомлення, опис, міркування), що є