Ступка Богдан Сильвестрович

сценографом утверджує себе М. Драк. Кращі вистави харківського періоду, позначені духом експериментальних пошуків: "Лісова пісня" Лесі Українки, "Ревізор" М. Гоголя, "Полум`ярі" А. Луначарського, "Свята Йоанна" Б. Шоу, "97" М. Куліша та ін.  

Україна в цей час мала кілька талановитих театрів, між якими встановлювалися стосунки творчого змагання. Франківці відстоювали свою художню програму, власний мистецький стиль найчастіше у "поєдинках" з театром "Березіль", яким керував Лесь Курбас. Врешті подібний творчий неспокій всім йшов на користь.  

Влітку 1926 року театр ім. І. Франка рішенням уряду переводиться із столичного Харкова до Києва, а з Києва до Харкова їде театр "Березіль". Франківці не сумували з цього приводу, а відразу по приїзді до Києва почали активно вивчати запити нового глядача, розгорнули роботу над свіжим репертуаром.  

Від 30 вересня 1926 року, коли в прекрасному приміщенні колишнього театру "Соловцов" було показано "Вій" Остапа Вишні (за М. Гоголем), франківці прийняли "київське похрещення" і працюють в цьому місті ось вже понад 70 років.  

Незмінність художнього керівництва театру (Г. Юра очолював колектив з 1920 до 1966 року) стабілізувала його художню програму, яку можна визначити як будівництво театру народного, реалістичного, що цінує традиції театру корифеїв, проте схильний і до новаторських пошуків.

Особливо творчо зміцнився театр ім. І. Франка в 30-і роки, коли його акторське ядро склали такі видатні майстри, як А. Бучма, Н. Ужвій, Ю. Шумський, Г. Борисоглібська, Ю. Мілютенко, В. Добровольський, П. Нятко, Є. Пономаренко, М. Яковченко, М. Братерський та ін. Колектив уславляє себе талановитими постановками вітчизняної та світової класики - "Весілля Фігаро" П. Бомарше, "Суєта" І. Карпенка-Карого, "Дон Карлос" Ф. Шіллера, "Борис Годунов" О. Пушкіна. Особливо яскравою вийшла постановка Г. Юри драми І. Франка "Украдене щастя". Популярністю користуються вистави на сучасну тему за п'єсами О. Корнійчука "Платон Кречет", "В степах України".  

У 1940 році театр одержав звання академічного

 

У період Великої Вітчизняної війни колектив працює в евакуації - в Семипалатинську і Ташкенті. Дві фронтові бригади обслуговують бійців на передових лініях боротьби з фашистами.  

Франківські артисти активно знімалися в кіно. Зокрема роль партизанки Олени Костюк, зіграна Наталією Ужвій у кінострічці "Райдуга" за повістю В. Василевської, як і сам фільм, що одержав нагороду американської кіноакадемії - "Оскара", стала класикою світового кіномистецтва.  

Від 40-років розширюється коло франківської режисури. Тут працюють Б. Норд, Б. Тягно, Б. Балабан, М. Крушельницький, В. Івченко, В. Гаккебуш, БІД 50-х років - В. Оглоблін, В. Крайниченко, В. Харченко, від 60-х - Д. Алексідзе, В. Скляренко, Д. Лизогуб, Б. Мешкіс, О. Барсегян, Д. Чайковський, від 70-х - С. Сміян та інші.  

Кращі франківські сценографи надають виставам образно-художнього виміру. Поруч з М. Драком - новатор В. Меллер, самобутній митець-філософ Д. Лідер, його учень А. Александрович-Дочевський.  

На цій сцені виявився талант композиторів Н. Прусліна, Ю. Мейтуса. С. Жданова, К. Данькевича, Л. Ревуцького, П. Козицького, В. Рождественського, А. Філіпенка. О. Білаша, М. Скорика, та інших.

 Останні 22 роки біля режисерського керма Першої української сцени стоїть визначний режисер Сергій Данченко, а в акторському складі славу перейняли Богдан Ступка і Степан Олексенко, Юлія Ткаченко і Станіслав Станкевич, Марина Герасименко і Наталя Лотоцька, Віталій Розстальний і Володимир Нечепоренко, Анатолій Хостікоєв і Наталя Сумська, Богдан Бенюк і Лариса Кадирова, а також Ірина Дорошенко, Поліна Лазова, Людмила Смородіна, Лесь Задніпровський, Михайло Крамар, Олег Шаварський, Олексій Богданович, Володимир Коляда, Любов Кубюк

1 2 3