Сублимация и бисоциация в творчестве

відрізняє, це інтуїтивне керівництво: ним володіє тільки перший. Пуанкаре висунув гіпотезу щодо цього керівництва. Він уявив собі образну картину: в підвальному приміщенні стоїть машина, що автоматично перемішує досвід. Це — механістичне пояснення. І все ж глибинна гра розуму була інтерпретована як така, що має вищою мірою софістичну, умоглядну й дотепну природу, хоч правила його діяльності неформально логічні.

Мрійник, фантазер постійно бісоціює несумісні в стані неспання елемен­ти з різних площин досвіду. Він прагне до переходу без будь-яких уперед­жень від матриці до матриці, часто не усвідомлюючи цього. В його са­мосвідомості бісоціативна техніка гумору і відкриття відображається лише своєю поверхнею, як дерева в ставку. Найбільш плідна ділянка нагадує тон­кий берег — пограничну сферу між сном і повною усвідомленістю, де мат­риці дисциплінованої думки вже оперують, але ще не в такій мірі затверділі, щоб заважати подібному плину уяви.

Кестлер розглядає різні бісоціативні прийоми, в яких "сватівська" ак­тивність несвідомого виявляє себе у вигляді підстановки замість точних словесних формулювань тьмяних візуальних образів, символізації, конкре­тизації, персоніфікації, а також у злитті форми і функції, зміні виразу, пе­рестановці, керівництві виникаючими аналогіями. У буденному житті лю­дей ці форми розумової активності виявляються штурвалом, який спрямовує до інтимної особистої мети. А в час натхнення у митця або вченого вони приводять до творчих досягнень.

Розкриття істини, раптове виникнення нового, осяяння е актом інтуїції. Остання приводить до появи давніх знахідок або короткого лан­цюга міркування. Дійсно, така інтуїція може бути уподібнена ланцюгу, в якому тільки початок і кінець доступні поверховому спогляданню з боку свідомості. Звичка та оригінальність у такому випадку перебувають на про­тилежних напрямках, тяжіючи відповідно до свідомих і несвідомих про­цесів. Перетворення навчання на звичку і автоматизація майстерності утво­рюють низхідну течію. В той же час висхідний рух полягає в "оживляючих пульсаціях", що йдуть із глибин психіки, і прямує до значних творчих до­сягнень

Творчо нове може бути розташоване по серіях. Вони починаються від помилкових, недостатньо зрілих інтеграцій і спрямовуються до якого-небудь значного відкриття, тобто до постійного змішування матриць у повторних дослідах, що приводить до виникнення ряду сполучних ланцюгів між ними. Нарешті виникає раптове осяяння у "спонтанному" відкритті, що спалахну­ло від іскри несвідомої інтуїції або в процесі спостереження, або в комбінації обох. Так, нові синтези виникають в оригінальних мислителів за допомогою бісоціації в минулому не пов'язаних матриць. Можна ще додати приклади про злиття двох галузей науки, які раніше розвивалися незалежно і, здавалося, не мали між собою нічого спільного. Прогрес науки — це відкриття на кожному кроці нових правил, які поєднують те, що довгий час здавалося непоєднуваним. У зв'язку з цим Кестлер посилається на роботу Ф. Бартлетта, в якій лише іншими словами розкривається основна теза викладеної теорії: "Бісоціація — суть творчої активності".

Інтеграція матриць не є простою операцією складання. Це процес взаємного проникнення і запліднення, в ході якого обидві матриці підлягають своєрідному перетворенню.

У процесі "наукової еврики" в минулому не пов'язані компоненти вступають у зв'язок. Це ж стосується і поетичної знахідки, наприклад, вдалого порівняння. Різниця полягає в тому, що у першому випадку продукт абстрактний, а в другому він має чуттєву природу. Це тлумачення збігається з поглядами В. Вундта. В обох випадках спалах спонтанного осяяння за­вершується емоційним катарсисом. Правда і краса постають як взаємодоповнюючі аспекти неділимого досвіду. Відмінність

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы